іронія

ІРО́НІЯ, ї, ж.

1. Прихована насмішка; глузування, кепкування, глум.

— І я це чув од дацьківських людей,— сказав писар з тонкою іронією на устах (Н.-Лев., IV, 1956, 72);

Олесь усміхнувся ледве замітною іронією й погладив свою гарну, темну, плекану бороду (Коб., III, 1956, 202);

Очі в жінки знову блиснули насмішкувато, а в голосі прозвучала гірка іронія (Збан., Ліс. красуня, 1955, 17).

◊ Іро́нія до́лі, книжн.— про безглуздий випадок.

Хіба ж не іронія долі: в той час, коли маєш досвід, знання, жадання діяльності, в той час, коли дух твій ще поривається до життя повносилого, повнокровного… опинитися раптом тут, в тихій заводі, де, може, вічний штиль тебе жде!.. (Гончар, Тронка, 1963, 197).

2. Стилістичний засіб, коли слову або зворотові надається протилежного значення з метою глузування.

Іронія полягає в тому, що автор осміює негативні явища, говорячи про них в удавано позитивному тоні (Укр. літ., 8, 1957, 188);

В. Самійленко — тонкий майстер їдкої іронії, асоціативного розвитку комічної теми (Рад. літ-во, 8, 1965, 23).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

іронія — (від гр. eironeia прихований глум) троп, у якому слова чи вирази з метою насмішки вживаються у зворотному (до буквального) значенні слова: розумник (про дурня). Словник стилістичних термінів
іронія — Тонке глузування <�кепкування, кпини, глум>; (гостра) сарказм. Словник синонімів Караванського
іронія — [ірон'ійа] -йі, ор. -йеійу Орфоепічний словник української мови
іронія — Кепа, кепка, кпин, глуза, шкіла Словник чужослів Павло Штепа
іронія — рос. ирония 1. Тонке приховане глузування. 2. У літературі — вид троп (зворотів), де слова, вирази вжиті не в прямому, а в образному, переносному значенні. Eкономічна енциклопедія
іронія — іро́нія іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
іронія — • іронія (грец. ειρωνεία — лукавство, удавання) - худож. засіб. 1) У стилістиці — особливість стилю, що полягає у невідповідності між прямим змістом висловлювання і його справжнім (прихованим) значенням, яке легко вгадується. Іроніч. Українська літературна енциклопедія
іронія — -ї, ж. 1》 Прихована насмішка; глузування, кепкування, глум. Іронія долі книжн. — про безглуздий випадок. 2》 Стилістичний засіб, коли слову або зворотові надається протилежного значення з метою глузування. Великий тлумачний словник сучасної мови
іронія — іро́нія (від грец. ειρωνεία – удавання прихований глум) 1. Тонке приховане глузування. 2. В літературі – вид тропу, де зовнішня форма вислову суперечить змістові. Словник іншомовних слів Мельничука
іронія — Суперечність між дослівним значенням повідомлення і справжнім наміром автора; естетична категорія, пов'язана з концепцією гуманістичної реальності як сфери нерозв'язних суперечностей та конфліктних ситуацій; т.зв. романтична і. Універсальний словник-енциклопедія
іронія — іро́нія до́лі, книжн. Безглуздий, непередбачений, часто небажаний збіг обставин. Хіба ж не іронія долі: в той час, коли маєш досвід, знання, жадання діяльності.., опинитися раптом тут, в тихій заводі (О. Гончар). Фразеологічний словник української мови
іронія — ІРОНІЯ (від грецьк. ειρωνεία — прикидання, удаваність) — певного роду риторичний прийом, завдяки якому висловлення набуває прихованого змісту, відмінного (нерідко — протилежного) від буквального... Філософський енциклопедичний словник
іронія — НАСМІ́ШКА (глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь), ГЛУЗУВА́ННЯ, КЕПКУВА́ННЯ, ПО́СМІХ, НА́СМІХ рідше, ГЛУЗ перев. мн., розм., КПИ́НИ мн., розм., СМІ́ХИ мн., розм., СМІ́ШКИ мн., розм. Словник синонімів української мови
іронія — Іро́нія, -нії, -нією Правописний словник Голоскевича (1929 р.)