рушниця

Значення в інших словниках

1. рушниця — рушни́ця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
2. рушниця — Вогнепалка, гвинтівка, двостволка, дубелтівка, одностволка, ружжо, рушничка (знев.), шомполка Фразеологічні синоніми: мисливська рушниця; протитанкова рушниця Словник синонімів Вусика
3. рушниця — [рушниц'а] -ц'і, ор. -цеийу Орфоепічний словник української мови
4. рушниця — -і, ж. Вогнепальна ручна зброя. Мисливська рушниця. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. рушниця — РУШНИ́ЦЯ, і, ж. Вогнепальна ручна зброя. Настя хапає рушницю й стріляє (І. Нечуй-Левицький); Панкратов заряджав рушницю. Сьогодні його черга вартувати нічний табір (О. Донченко). (1) Мисли́вська рушни́ця – вогнепальна зброя для полювання. Словник української мови у 20 томах
6. рушниця — Ручна вогнепальна або пневматична зброя з довгою цівкою; калібр 6,5-8 мм; кремінна (до XVIII ст.), пістонна (XIX ст.) головним чином гладкоцівкова; від середини XIX ст. витіснена нарізною (ґвинтівка); назва р. збереглася переважно для мисливської зброї. Універсальний словник-енциклопедія
7. рушниця — ОБРІ́З (гвинтівка з укороченим стволом і прикладом), ВІДРІ́З, ВІДРІЗА́Н (ОДРІЗА́Н) розм., КУЦА́К розм., ОБРІЗА́Н розм. рідше, УТИ́НОК (ВТИ́НОК) діал. По селах і хуторах темними осінніми ночами лунали постріли з обрізів (В. Словник синонімів української мови
8. рушниця — Рушни́ця, -ці, -цею; -ни́ці, -ни́ць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. рушниця — РУШНИ́ЦЯ, і, ж. Вогнепальна ручна зброя. Настя хапає рушницю й стріляє (Н.-Лев., II, 1956, 434); Панкратов заряджав рушницю. Сьогодні його черга вартувати нічний табір (Донч., II, 1956, 43). Поста́вити гвинті́вку (рушни́цю і т. ін.) на бойови́й звід див. Словник української мови в 11 томах