1. Словник синонімів Караванського

цокати

(зубами) клацати, дзвонити, (- годинник) тікати; цокотати, цокотіти.

Джерело: Практичний словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. цокати — (зубами) дзвонити. Словник синонімів Полюги
  2. цокати — I дзвеніти, цокотати, цокотіти II див. дзвеніти; стукати Словник синонімів Вусика
  3. цокати — цо́кати 1 дієслово недоконаного виду не розрізняти звуки «ц» і «ч» або змішувати їх при вимові цо́кати 2 дієслово недоконаного виду клацати; видавати своєрідні уривчасті звуки під час руху, роботи Орфографічний словник української мови
  4. цокати — ЦО́КАТИ¹, аю, аєш, недок., чим, об що, по чому і без дод. 1. Утворювати своєрідні уривчасті звуки раптовим зіткненням різних твердих предметів або їх поверхонь; клацати. Словник української мови у 20 томах
  5. цокати — I -аю, -аєш, недок., чим, об що, по чому і без додатка. 1》 Утворювати своєрідні уривчасті звуки раптовим зіткненням різних твердих предметів або їх поверхонь; клацати. || Вітаючись, ударяти ногою об ногу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. цокати — цокоті́ти (цокота́ти, цо́кати) зуба́ми. Тремтіти від холоду, страху і т. ін. — Ну, вже ж для гостей напалять! — відказав пан Турковський.— А завтра будемо зубами цокотіти,— вкинула прикро Надя (Леся Українка); — Лишенько! Хоча б у двері не добивалося!... Фразеологічний словник української мови
  7. цокати — СТУ́КАТИ (ударяючи по чому-небудь, утворювати короткі уривчасті звуки, стукіт), БИ́ТИ, СТУКОТА́ТИ підсил., СТУКОТІ́ТИ підсил., ГРЮ́КАТИ підсил., ЦЮ́КАТИ, ТУ́КАТИ розм., ТУТУ́КАТИ підсил. розм., ТЮ́КАТИ розм., КО́ВТАТИ діал. Словник синонімів української мови
  8. цокати — Цо́кати, -каю, -каєш, -кає; цо́кнути, цокну, -неш, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. цокати — ЦО́КАТИ¹, аю, аєш, недок., чим, об що, по чому і без додатка. 1. Утворювати своєрідні уривчасті звуки раптовим зіткненням різних твердих предметів або їх поверхонь; клацати. Словник української мови в 11 томах
  10. цокати — Цо́кати, -каю, -єш, одн. в. цокнути, -кну, -неш гл. Стучать, стукнуть — преимущ. чѣмъ либо металлическимъ или о что либо металлическое, также зубами. Вона цокнула тим зубом об сковороду. Чуб. II. 156. О часахъ: тикать. Годинник на стіні цокав. Левиц. І. 134. Словник української мови Грінченка