1. Словник фразеологічних синонімів

чудо

(те, що гідне великого подиву; незвичайне, дивовижне) чудо з чудес; диво (чудо) природи; диво дивне, нар. -поет.; (при виявленні здивування) чудеса (диво) в решеті, в знач. виг.

– Константинополь! Царев город! Цар-город! Чудо з чудес! (Скляренко, Святослав, 1959, с. 135); Сиваші, оце гниле таємниче море, не перестають дивувати Дьяконова. Диво природи. Геологічна загадка (Гончар, 2, 1959, с. 59); Сестри й молоді лікарки… зробили з мене якесь чудо природи: щохвилини приходили мацати мій пульс і все набивалися читати художню літературу (Яновський, 2, 1954, с. 78); Диво дивнеє на світі З тим серцем буває! Увечері цурається, Вранці забажає! (Шевченко, 2, 1953, с. 79); – Чудеса в решеті! Аж незручно якось, сплутав… Думав, що артистка, а насправді.,. – Що насправді, тату? – поцікавився ніби між іншим син. – Інженерка по водних справах (Минко, Ясні зорі, 1951, с. 55).

Джерело: Словник фразеологічних синонімів на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чудо — див. ДИВО. Словник синонімів Караванського
  2. чудо — див. диво; краса Словник синонімів Вусика
  3. чудо — ЧУ́ДО, а, мн. чу́да, чуд і чудеса́, чудес, с. 1. За упередженими уявленнями – явище, нібито викликане надприродними силами, чаклунством, втручанням божої сили. Словник української мови у 20 томах
  4. чудо — чу́до 1 іменник середнього роду надприродне явище; щось незвичайне; те, що гідне захоплення * Але: два, три, чотири чу́да чу́до 2 іменник середнього роду, істота казкова істота; диво Орфографічний словник української мови
  5. чудо — -а; мн. чуда, чуд і чудеса, чудес; с. 1》 За марновірними та релігійними уявленнями – явище, нібито викликане надприродними силами, чаклунством, втручанням Божої сили. 2》 перен. Те, що гідне великого подиву, незвичайне, дивовижне. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. чудо — Надзвичайне явище надприродного характеру; в християнській теології знак Бога, яким Він заявляє про свою присутність у світі й сповіщає про свою спасенну волю щодо людини з метою встановлення з нею діалогу; у Старому Заповіті... Універсальний словник-енциклопедія
  7. чудо — чудеса́ (ди́во, чу́до і т. ін.) в ре́шеті. Уживається для вираження захоплення чимсь або здивування з приводу чого-небудь. — Чудеса в решеті! Аж незручно якось, сплутав… Думав, що артистка, а насправді.. — Що насправді, тату?... Фразеологічний словник української мови
  8. чудо — ДИ́ВО (те, що викликає великий подив), ЧУ́ДО, ДИВИНА́ розм., ЧУДАСІ́Я розм., ДИВОВИ́ЖА розм., ДИКО́ВИНА розм., ДИВО́ВИСЬКО розм., ДИВО́ВИЩЕ розм., ЧУДНО́ТА розм., ДИВНИ́ЦЯ розм., ДИ́ВО ДИ́ВНЕ фольк., ПРЕЧУ́ДО розм., ДИВОГЛЯ́Д діал., ДИВОГЛЯ́ДІЯ діал. Словник синонімів української мови
  9. чудо — Чу́до, -да, -ду; чу́да, чуд або чудеса́, -де́с Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. чудо — ЧУ́ДО, а, мн. чудеса́, с. 1. За марновірними та релігійними уявленнями — явище, нібито викликане надприродними силами, чаклунством, втручанням божої сили. Дурневі чудо, а попові хліб (Укр.. присл.. Словник української мови в 11 томах
  11. чудо — Чудо, -да с. Чудо, диво. Хто в світі не бував, той чуда й дива не видав. Ном. № 386. І чудами її (Божої Матери) знов Лавра збагатилась. К. МБ. II. 124. Се було на все село чудо, як він залицявся до моєї матусі. Г. Барв. 422. Михайлове чудо. Чудо арх. Михаила (6 сентября). ХС. І. 78. Словник української мови Грінченка