чудо

ЧУ́ДО, а, мн. чу́да, чуд і чудеса́, чудес, с.

1. За упередженими уявленнями – явище, нібито викликане надприродними силами, чаклунством, втручанням божої сили.

Дурневі чудо, а попові хліб (прислів'я);

[Маруся:] Що не говори, а бісова тінь гарного парубка підхопила... Це відьомське чудо! (М. Кропивницький);

– Боже, найсвятіша діво! Я хочу все забути!.. Діво пречиста, зроби се чудо! (Леся Українка);

Хоч би раз тобі сталося чудо! Подивився б собі, припустимо, чоловік на вулицю, а по ній, погойдуючись, пливуть його воли й на подвір'я поглядають, чи нема там господаря (М. Стельмах).

2. перен. Те, що гідне великого подиву, незвичайне, дивовижне; диво.

[Марія:] Виходить, я не помилилась, що запросила Нечипоренка? [Іван:] Його бригада просто чудеса робить! (О. Левада);

Найбільше чудо в світі – книга. Вона об'єднує віки (Т. Масенко);

Нам обіцяють показати чудеса джунглів (П. Козланюк);

// Вигук, що виражає здивування, захоплення чим-небудь.

В городі скрізь вінки, вибудовані були башти, обвішані з вершечка до самого споду коралями (бо це город коралів). Словом – чудеса (М. Коцюбинський);

// Щось надзвичайне і всесильне; те, що допомагає вийти зі скрутного становища.

І чим ясніше ставало, що нема ради, що не можна навіть втекти, бо нема коней, люди почали вірити в чудо. Станеться щось таке, що одверне біду (М. Коцюбинський);

[Прісцілла:] Якби тепер нас визволило чудо з темниці сеї, я була б твоя, зовсім твоя... (Леся Українка);

// у знач. пред. Дивно.

Чув [Аркадій Петрович], що його тіло приємно парує, .. а жаль до себе збуджує апетит. Такий молодий апетит і здоровий, що просто чудо! (М. Коцюбинський);

// у знач. присл. чу́дом. Невідомо, незрозуміло як; дивним чином.

Я витяг із сумки чудом уцілілу там коробочку пудри і мовчки подарував її сержанту Перовій (Ю. Яновський).

3. Те, що викликає загальне захоплення, вражає своїми якостями, властивостями, красою.

Під кригою самодержавства виросло із надр російського народу таке чудо, як Михайло Ломоносов (М. Рильський);

Ольга дуже рідко бувала в оцій околиці, і саме тому цей закуток, оточений з усіх боків садами й хатами, з дзвоном-чудом посередині видавався їй особливо мальовничим (Ірина Вільде);

Так і нам з тобою буде, на щоках одквітне мак, і на зміну літа-чуда прийде старості зима (В. Сосюра);

Чудо-промінь [лазер] стає могутнім інструментом техніки, інструментом дальшого розвитку науки (з газ.);

// Про найвищий вияв чого-небудь, яких-небудь ознак, якостей, властивостей і т. ін.

– Ануте, покуримо. Славна у вас люлечка – чудо яка! (Панас Мирний);

День був чудо, що за хороший: сонечко гріло, легенький вітрець подихав, на небі ні хмариночки! (А. Свидницький);

[Т а н я:] Вона вже на курси вступила – при консерваторії. Ви знаєте – вона співає. Та ще як співає, – чудо (І. Кочерга).

4. мн. чу́да. Казкова істота.

Мерзенне чудо се [баба] стояло і било під двором в клепало (І. Котляревський).

Ди́во ди́вне <�Ди́во з див> <�Чу́до з чуде́с> див. ди́во.

◇ Ди́во (чу́до) приро́ди див. ди́во;

(1) Чудеса́ (ди́во, чу́до і т. ін.) в ре́шеті – уживається для вираження захоплення чимсь або здивування з приводу чого-небудь.

– Чудеса в решеті! Аж незручно якось, сплутав... Думав, що артистка, а насправді.. – Що насправді, тату? – поцікавився ніби між іншим син. – Інженерка по водних справах (В. Минко);

// щось неймовірне або хтось неймовірний.

Обертається до мене не якась проява-халамидниця, не чудо в решеті, а натуральна моя рідна жінка Мартоха (Є. Гуцало);

(2) Чу́до з чуде́с – щось незвичайне, величне, гідне подиву.

– Константинополь! Царев город! Царгород! Чудо з чудес! (С. Скляренко);

(3) Яки́мсь чу́дом – невідомо, незрозуміло як; дивним чином.

Тільки на одній покрівлі росла якимсь чудом тонка шовковиця (М. Коцюбинський);

Орлюк вибрався з вогневого котла якимсь чудом (О. Довженко);

Яки́мось чу́дом.

Сотні разів могла Маруся злетіти з коня і лиш незрозумілим чудом якимось утримувалася в сідлі (Г. Хоткевич);

(4) Яки́м чу́дом – уживається для вираження доброзичливого здивування, радості з нагоди несподіваного приходу, прибуття кого-небудь; як, яким чином.

– Оце але! – дивувавсь Іван, – наче мені сон сниться, що вас бачу... Розкажіть хоч, яким чудом ви тут опинилися? (М. Коцюбинський);

– Здрастуй! Яким вітром, яким чудом ти тут? (О. Довженко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чудо — (те, що гідне великого подиву; незвичайне, дивовижне) чудо з чудес; диво (чудо) природи; диво дивне, нар. -поет.; (при виявленні здивування) чудеса (диво) в решеті, в знач. виг. – Константинополь! Царев город! Цар-город! Чудо з чудес!... Словник фразеологічних синонімів
  2. чудо — див. ДИВО. Словник синонімів Караванського
  3. чудо — див. диво; краса Словник синонімів Вусика
  4. чудо — чу́до 1 іменник середнього роду надприродне явище; щось незвичайне; те, що гідне захоплення * Але: два, три, чотири чу́да чу́до 2 іменник середнього роду, істота казкова істота; диво Орфографічний словник української мови
  5. чудо — -а; мн. чуда, чуд і чудеса, чудес; с. 1》 За марновірними та релігійними уявленнями – явище, нібито викликане надприродними силами, чаклунством, втручанням Божої сили. 2》 перен. Те, що гідне великого подиву, незвичайне, дивовижне. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. чудо — Надзвичайне явище надприродного характеру; в християнській теології знак Бога, яким Він заявляє про свою присутність у світі й сповіщає про свою спасенну волю щодо людини з метою встановлення з нею діалогу; у Старому Заповіті... Універсальний словник-енциклопедія
  7. чудо — чудеса́ (ди́во, чу́до і т. ін.) в ре́шеті. Уживається для вираження захоплення чимсь або здивування з приводу чого-небудь. — Чудеса в решеті! Аж незручно якось, сплутав… Думав, що артистка, а насправді.. — Що насправді, тату?... Фразеологічний словник української мови
  8. чудо — ДИ́ВО (те, що викликає великий подив), ЧУ́ДО, ДИВИНА́ розм., ЧУДАСІ́Я розм., ДИВОВИ́ЖА розм., ДИКО́ВИНА розм., ДИВО́ВИСЬКО розм., ДИВО́ВИЩЕ розм., ЧУДНО́ТА розм., ДИВНИ́ЦЯ розм., ДИ́ВО ДИ́ВНЕ фольк., ПРЕЧУ́ДО розм., ДИВОГЛЯ́Д діал., ДИВОГЛЯ́ДІЯ діал. Словник синонімів української мови
  9. чудо — Чу́до, -да, -ду; чу́да, чуд або чудеса́, -де́с Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. чудо — ЧУ́ДО, а, мн. чудеса́, с. 1. За марновірними та релігійними уявленнями — явище, нібито викликане надприродними силами, чаклунством, втручанням божої сили. Дурневі чудо, а попові хліб (Укр.. присл.. Словник української мови в 11 томах
  11. чудо — Чудо, -да с. Чудо, диво. Хто в світі не бував, той чуда й дива не видав. Ном. № 386. І чудами її (Божої Матери) знов Лавра збагатилась. К. МБ. II. 124. Се було на все село чудо, як він залицявся до моєї матусі. Г. Барв. 422. Михайлове чудо. Чудо арх. Михаила (6 сентября). ХС. І. 78. Словник української мови Грінченка