кричати

Значення в інших словниках

1. кричати — крича́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. кричати — (голосно) горло драти (дерти); (від болю, з розпуки) криком кричати. [Голос Дениса:] Уже почали горло драть (Старицький, 3. 1964, с. 7); А там [у кінопавільйоні] хтось біг, хтось горло дер, хтось тяг під грати апарати… (С. Олійник, 3, 1968... Словник фразеологічних синонімів
3. кричати — Волати, галасувати, ґвалтувати, горлати, р. желіпати, зіпати, ід. криком кричати, кричати не своїм голосом, кричати, як на пуп <�як на живіт>, кричати на все горло, дерти горло; (збуджено) лементувати, репетувати; (вигукувати) гукати... Словник синонімів Караванського
4. кричати — Розкричатися, агикати, айкати, алалакати, алілуйкати, аллялякати, атукати, аукати, ахати, ахкати, аяяйкати, аяякати, балалаїти, балясувати, бейкати (на звіра), бутіти (про тварин), вайкати, вевкати, верескати, верещати, вигикувати, вигукувати... Словник синонімів Вусика
5. кричати — [криечатие] -чу, -чиш, -чиемо, -чиете; нак. -чи, -ч'іт' Орфоепічний словник української мови
6. кричати — -чу, -чиш, недок. 1》 неперех. Видавати крик; волати, галасувати, репетувати. || Голосно плакати, ридати, голосити. || Видавати пронизливі звуки (про тварин, птахів). || перен. Гучно, пронизливо густи, свистіти (про гудок, сирену тощо). 2》 перех. Великий тлумачний словник сучасної мови
7. кричати — див. вопіяти Словник чужослів Павло Штепа
8. кричати — КРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок. 1. Видавати крик; волати, галасувати. У балці стало щось кричать (Т. Шевченко); Вічно товчуться [у заїзді] оті створіння [люди], кричать, метушаться і смітять (М. Коцюбинський); Вороги металися в паніці серед соняшників.. Словник української мови у 20 томах
9. кричати — Не питають — то мовчи, а як б'ють — то не кричи. Не свідчи нікому, як тебе не кличуть, а як бють, то боронися. Одного жида б'ють, а всі жиди кричуть. Солідарність жидівського племени, упоминатися за одноплемінником. Приповідки або українсько-народня філософія
10. кричати — Чу, -чиш, недок. Запевняти в чомусь. Я тобі кричу. Словник сучасного українського сленгу
11. кричати — крича́ти (гука́ти) / кри́кнути (гукну́ти) (на) про́бі. Кликати на допомогу. Став пан Уласович не своїм голосом пробі кричати та за боки хвататись... (Г. Квітка-Основ’яненко); — Мовчки, заложивши руки, сидіти не годиться. Фразеологічний словник української мови
12. кричати — ВИГУ́КУВАТИ (дуже голосно раз у раз, час від часу вимовляти слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття), ГУКА́ТИ, ВИКРИ́КУВАТИ, ПОКРИ́КУВАТИ, ПОКЛИКА́ТИ, ПОКЛИ́КУВАТИ, ПОГУ́КУВАТИ, НАГУ́КУВАТИ, ВИКЛИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ рідше, ОКРИКА́ТИ рідше... Словник синонімів української мови
13. кричати — Крича́ти, кричу́, -чи́ш, -ча́ть; кричачи́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
14. кричати — КРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок. 1. неперех. Видавати крик; волати, галасувати, репетувати. У балці стало щось кричать (Шевч., II, 1953, 187); Вічно товчуться [у заїзді] оті створіння [люди], кричать, метушаться і смітять (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
15. кричати — Крича́ти, -чу́, -чи́ш, одн. в. крикнути, -ну, -неш гл. Кричать. Кричить — на десятій вулиці чутно. Ном. № 3452. Кричать сови, спить діброва, зіроньки сияють. Шевч. 77. Ой як крикнув Гамалія. Шевч. 61. Стара крикнула, кинулась до його і заголосила. Левиц. Словник української мови Грінченка