кричати

КРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.

1. Видавати крик; волати, галасувати.

У балці стало щось кричать (Т. Шевченко);

Вічно товчуться [у заїзді] оті створіння [люди], кричать, метушаться і смітять (М. Коцюбинський);

Вороги металися в паніці серед соняшників.., кричали, вили (О. Довженко);

Учителеві стає страшно, йому хочеться кричати, кликати, але голос застряє в горлі (Є. Гуцало);

Від напруги хотілося кричати. Кричати, поки увесь ляк цього місця не зійде нанівець (Любко Дереш);

* Образно. Все кричало в ній протестом, і жалем, і розпачем (О. Гончар);

// Голосно плакати; ридати, голосити.

Жінки, порозпускавши коси, Розхристані і без свиток, .. По мертвих жалібно кричали (І. Котляревський);

Воно [дитя] сповитеє кричало У холодочку за снопом (Т. Шевченко);

Дитина, чую, аж із шкури вибивається, кричить... (Панас Мирний);

І раптом крик: чиїсь діти кричать (Є. Кротевич);

Дівчинка міцненька й обіцяє бути добрим промовцем – дуже дзвінко кричить (Д. Гуменна);

// Видавати пронизливі звуки (про тварин, птахів).

Кричать сови, спить діброва, Зіроньки сіяють (Т. Шевченко);

Цілими днями люди й худоба ковтають гарячу степову порохняву. Кричать верблюди (О. Гончар);

З долини кричав деркач (М. Вінграновський);

У скверику птицi кричать оглашенно. I сонячнi хвилi вiдносять трамвай, щоб вiн не теленькав отут, над душею (І. Жиленко);

Кричали по дворах півні, яких полишали поліщуки в надії що скоро повернуться (К. Мотрич);

Вітер свистів у вухах, а над головою кричали ворони (Ю. Винничук);

// перен. Гучно, пронизливо густи, свистіти (про гудок, сирену і т. ін.).

Вона [сирена] кричала методично, важким ревом пробиваючи пелену туману (Ю. Яновський);

Кричать гудки, мов сурми бою, і трактор владною ходою у полі чорну ріже путь (В. Сосюра);

Десь унизу, на Дніпрі, кричали теплоходи (О. Бердник);

Навіть у вагоні було легше, бо там стукотіли колеса, кричав паровоз, кудись тебе везло, щось змінювалося довкола (П. Загребельний).

2. що. Дуже голосно щось говорити, вигукувати, горланити.

– Слава гетьманові України, слава батькові Хмельницькому! – кричить товпа і приглушує і музику, і гул народу (А. Чайковський);

Сьогодні парубки .. не кричать своїх пісень на вигоні, бо будень (Грицько Григоренко);

Кричали друзі незнайомі Слова вітання в темноту (М. Рильський);

На білому снігу зачорніли постаті бійців, вони бігли і кричали “ура”... (Григорій Тютюнник);

Парубок іще щось кричав, але його ніхто не слухав (В. Нестайко);

Вона любить далеко висовуватися з вікна, навіть якщо на вулиці лютий мороз, і кричати в обличчя перехожим якусь абракадабру (І. Карпа).

3. Дуже голосно звертатися до кого-небудь із закликом, попередженням і т. ін.

А серед базару Стоїть Гонта з Залізняком, Кричать: “Ляхам кари! Кари ляхам, щоб каялись!” (Т. Шевченко);

[Слуга (кричить до народу):] Гей, слухайте, вона нас проклинає! (Леся Українка);

Шестеро уланів налетіли на Остапа. – Остапе, Остапе, не давайся! – кричав Тарас, врубуючись в гущу ляхів (О. Довженко).

4. на кого і без дод. Із криком лаяти кого-небудь; гримати.

Не той голова, що дуже кричить, а той, що вміє навчить (прислів'я);

Наум сердиться, кричить на жінку, що йому не помага (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Та чого ж ви, дідусю, злякались? Я ж на вас не кричав, не грозив (І. Франко);

– Ти чого не на роботі? – Бачиш? Хліб печу, – А робота на полі хай сама робиться? – Не кричи. Ти не в лісі (Григорій Тютюнник);

Він [батько] дуже розгнівався, навіть почав на мене кричати. Я його таким ніколи не бачила (М. Руденко).

5. про кого – що, також із спол. що, перен. Настирливо й набридливо говорити, писати, повідомляти про кого-, що-небудь.

Кричите, Що Бог создав [створив] вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. (Т. Шевченко);

Це був він, Марко Баніт, про якого по всьому місту кричали барвисті афіші (Д. Ткач);

Найбільший в Європі канал, в газетах про нього кричимо, і така неувага до .. людей... (О. Гончар).

6. перен. Виразно виділятися на загальному тлі, привертати чию-небудь увагу.

Я .. не дбав.., щоб вона [ідеологія] у мене кричала з творів, вважаючи це за нехудожній .. спосіб пропаганди (С. Васильченко);

// Приваблювати, спокушати покуштувати.

Матрос .. подивився на .. вітрину, звідки кричали смачні пиріжки, ковбаси та інші принадні речі (І. Микитенко);

// Виразно свідчити про щось.

– Та невже? От я ж їй дам!.. І хоч робота аж кричала, а Стручиха так і метнулась із двору (Б. Грінченко);

Твоя ноша [одяг] кричить кождому, що ти мужик (Л. Мартович);

Вся моя поведінка кричала про безумне захоплення ним (Ірина Вільде).

(1) Кричи́, свисти́ – не можна догнати когось, швидко зник хтось.

Оксен блись одного в вухо, блись другого, до дверей і – кричи, свисти! (Григорій Тютюнник).

◇ (2) Кри́ком крича́ти – сильно кричати (від болю, з розпуки тощо).

– Що це, справді, чи я вам наймит, чи що..? – вже криком кричить Яків (Грицько Григоренко);

У грудях йому горить, криком кричить дитячий розпач (С. Васильченко);

Он які болі в серці і які жалощі роздирають серце .. Не те що плакати, криком кричати хочеться (Д. Міщенко);

Нi, не криком кричу ледве видихну голосом болю: – О розрай i звiльни вiд любовi, як вiд наруги! (С. Йовенко);

Ре́вма реві́ти (ревти́, пла́кати, крича́ти і т. ін.) див. реві́ти;

(3) Хоч [ґвалт (карау́л, про́бі, кри́ком і т. ін.)] кричи́ – уживається для вираження надзвичайно скрутного або безвихідного становища, відчаю і т. ін.

Часу не вистачає хоч ґвалт кричи (з переказу);

Зима, морози, а в його топить нічим... Ну, хоч кричи – нічим (А. Тесленко);

[Бабуся:] Так її ж тепер до завтра не добудишся, хоч пробі кричи (І. Кочерга);

– Слова уже ніби знаю, а на голос не втну. – Він спробував заспівати. – Нічого не виходить, хоч караул кричи (М. Сиротюк);

Як рятувати себе і Лапоню? Що робити? Хоч криком кричи! Але ж це печера, хтозна- яка глибина під землею! (В. Близнець).