відрубувати

Значення в інших словниках

1. відрубувати — відру́бувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. відрубувати — -ую, -уєш, недок., відрубати, -аю, -аєш, док. 1》 перех. Рубаючи, відокремлювати частину від цілого. 2》 перех. і неперех., перен., розм. Коротко й різко відповідати. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відрубувати — ВІДРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. що. Рубаючи, відокремлювати частину від цілого. Кат обережно нахилив її шию .. Певно, йому ще не доводилося одрубувати такої чарівної голівки (Ю. Словник української мови у 20 томах
4. відрубувати — ВІДПОВІДА́ТИ (говорити у відповідь на чиїсь слова, запитання тощо), ВІДКА́ЗУВАТИ, ВІДМОВЛЯ́ТИ рідше, ПОВІДА́ТИ рідко, ВІДРІ́ЗУВАТИ розм., ВІДРУ́БУВАТИ розм., ВІДРІКА́ТИ заст.; ВІДЖАРТО́ВУВАТИСЯ (давати жартівливу відповідь). — Док. Словник синонімів української мови
5. відрубувати — ВІДРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. перех. Рубаючи, відокремлювати частину від цілого. [Елеазар:] Та ворог злий поранив руку, мені правицю відрубав! (Л. Укр., II, 1951, 144); Трохи згодом ми відрубали гілку (Мур., Бук. Словник української мови в 11 томах
6. відрубувати — Відрубувати, -бую, -єш сов. в. відруба́ти, -ба́ю, -єш, гл. 1) Отрубывать, отрубить. Голову йому відрубав. Рудч. Ск. II. 69. Відрубай кінець, щоб корочча палиця була. 2) Только сов. в. = відрізати 2. А вона мені як одрубала, та ще й при дочках. Левиц. І. 140. Словник української мови Грінченка