промінь

Значення в інших словниках

1. промінь — про́мінь іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
2. промінь — (світла) жмут, пук, р. смуга; (надії) іскра, вогник, жаринка; АН. променева кістка; промінчик, зб. проміння. Словник синонімів Караванського
3. промінь — [пром'ін'] -меин'а, ор. -меинеим, м. (на) -меин'і, р. мн. -меин'іў Орфоепічний словник української мови
4. промінь — -меня, ч. 1》 Світловий пучок, що виходить із якого-небудь джерела світла чи предмета, який світиться, збирає у фокус або віддзеркалює світло. || перен. Прямі лінії, що розходяться врізнобіч із однієї точки. 2》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. промінь — ПРО́МІНЬ, меня, ч. 1. Світлова смуга, що виходить із якого-небудь джерела світла чи предмета, який світиться, збирає у фокус або віддзеркалює світло. Перший промінь сонця лягав на море (М. Словник української мови у 20 томах
6. промінь — Про́мінь, -меня, -меневі, -менем; -мені, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. промінь — ПРО́МІНЬ, меня, ч. 1. Світлова смуга, що виходить із якого-небудь джерела світла чи предмета, який світиться, збирає у фокус або віддзеркалює світло. Перший промінь сонця лягав на море (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
8. промінь — Промінь, -ню м. 1) Лучъ. Моливсь за них, як сонце світ на землю рано розсипало, моливсь, як проміні спускало воно під спід землі. Мкр. Г. 68. Вечірній промінь соняшний наче золотом червоним його обсипає. МВ. І. 17. 2) Рукавъ рѣки. Вх. Зн. 56. Словник української мови Грінченка