кріпацтво

Феодальна залежність селян, яка випливала з використання ними ґрунтів, що перебували у власності феодала; передбачало неповну особисту власність феодала на селян-кріпаків; в Україні існувало від часів Київської Русі, практично ліквідоване на більшості території у середині XVII ст., відновлене на Лівобережжі та Слобожанщині 1783, проіснувало до 1861; на Зх. Україні ліквідоване 1848; своєрідною формою к. була заборона укр. селянам-колгоспникам у 30-50-х ХХ ст. залишати земельні ділянки без дозволу адміністрації та переселятися у міста.

Джерело: Універсальний словник-енциклопедія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

кріпацтво — кріпа́цтво іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
кріпацтво — КРІПАЧЧИНА див. РАБСТВО. Словник синонімів Караванського
кріпацтво — див. неволя Словник синонімів Вусика
кріпацтво — -а, с., іст. 1》 Система суспільних відносин у добу феодалізму, за якою поміщик мав право на особу, працю й майно підлеглих йому селян-кріпаків; кріпосне право. || Суспільне становище селян, що перебували в цих відносинах, пов'язане з тяжкими умовами життя. 2》 Збірн. до кріпак I. Великий тлумачний словник сучасної мови
кріпацтво — КРІПА́ЦТВО, а, с., іст. 1. Система суспільних відносин у добу феодалізму, за якою поміщик мав право на особу, працю й майно підлеглих йому селян-кріпаків; кріпосне право. Словник української мови у 20 томах
кріпацтво — КРІПА́ЦТВО (кріпосне право), КРІПА́ЧЧИНА, КРІПОСНИ́ЦТВО, ПА́НЩИНА. За часів кріпацтва кононівська садиба належала відомому панові Лукашевичу (Л. Смілянський); — Бачиш, пан галасує, що селянська земля в лісі належала йому ще з кріпаччини. Словник синонімів української мови
кріпацтво — Кріпа́цтво, -ва, -ву Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
кріпацтво — КРІПА́ЦТВО, а, с. 1. Система суспільних відносин у добу феодалізму, за якою поміщик мав право на особу, працю й майно підлеглих йому селян-кріпаків; кріпосне право. [Іван:] У однім селі та жив собі заможний чоловік, ще за кріпацтва (Крон. Словник української мови в 11 томах