1. Універсальний словник-енциклопедія

розчинення

1. змішування (фізич. процес) твердої або рідкої речовини чи газу з розчинником, внаслідок чого утворюється розчин, напр., розчин солі або цукру в воді; розчинену речовину можна виділити, напр., випаровуванням розчинника; 2. перехід хіміч. речовини у розчин внаслідок хіміч. реакції, напр., р. металів у царській горілці, розчинах кислот, напр., р. цинку в сірчаній кислоті: Zn + H2SO4 = ZnSO4 + H2.

Джерело: Універсальний словник-енциклопедія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розчинення — розчи́нення 1 іменник середнього роду відчинення розчи́нення 2 іменник середнього роду змішання Орфографічний словник української мови
  2. розчинення — I -я, с. Дія за знач. розчинити, розчиняти I. II -я, с. Дія за знач. розчинити, розчиняти II. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. розчинення — РОЗЧИ́НЕННЯ¹, я, с. Дія за знач. розчини́ти¹, розчиня́ти¹. Розчинення дверей. РОЗЧИ́НЕННЯ², я, с. Дія за знач. розчини́ти², розчиня́ти². Якщо після внесення добрив випадає сніг, то це сприяє ще кращому їх розчиненню (з наук. літ. Словник української мови у 20 томах
  4. розчинення — РОЗЧИ́НЕННЯ¹, я, с. Дія за знач. розчини́ти, розчиня́ти¹. РОЗЧИ́НЕННЯ², я, с. Дія за знач. розчини́ти, розчиня́ти². Якщо після внесення добрив випадає сніг, то це сприяє ще кращому їх розчиненню (Хлібороб Укр. Словник української мови в 11 томах