часник

Дворічна рослина з родини лілійних; походить з Малої Азії; їстівна цибулина складається з т.зв. зубців з характерним смаком і запахом; поширена приправа; має лікувальні та бактерицидні властивості. часник

Джерело: Універсальний словник-енциклопедія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. часник — [часник] -ниека, м. (на) -ниеку Орфоепічний словник української мови
  2. часник — ЧАСНИ́К, у́, ч. 1. Дворічна городня рослина з характерним смаком і запахом, що належить до цибулинних культур родини лілійних (вживається як страва, приправа, а також у медицині). Словник української мови у 20 томах
  3. часник — часни́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  4. часник — -у, ч. 1》 Овочева городня рослина з різким смаком і запахом, що належить до цибулинних культур родини лілійних; вживається як страва, приправа, а також у медицині. 2》 Дикоростуча багаторічна рослина ряду цибулинних. Часник польовий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. часник — вте́рти ма́ку (часнику́), згруб. Побити, суворо покарати кого-небудь. За нові його (кавалера) вибрики я такого йому втру маку, що навіки відхочеться йому женихатися (Переклад М. Лукаша); — Іч, який...— чого захотів!?... Фразеологічний словник української мови
  6. часник — Часни́к, -ку́, -ко́ві, в -ку́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. часник — ЧАСНИ́К, у́, ч. 1. Овочева городня рослина з різким смаком і запахом, що належить до цибулинних культур родини лілійних; вживається як страва, приправа, а також у медицині. Не їла душа часнику, не буде й смердіти (Укр.. присл.. Словник української мови в 11 томах