1. Словник української мови в 11 томах

часник

ЧАСНИ́К, у́, ч.

1. Овочева городня рослина з різким смаком і запахом, що належить до цибулинних культур родини лілійних; вживається як страва, приправа, а також у медицині.

Не їла душа часнику, не буде й смердіти (Укр.. присл.., 1955, 270);

Під часник не слід вносити свіжого гною, бо він знижує врожай і погіршує якість продукції (Колг. Укр., 3, 1957, 34);

Мовчки, похмуро їв він хліб з часником та часом сердито покрикував на дітей (Коцюб., І, 1955, 438);

У полумисках височіли купи червоних помідорів, зелених огірків, біля сільничок лежали головки часнику (Зар., На.. світі, 1967, 30);

— Та що ви мене дурите, коли ковбаса з часником! — дідусь своєї.— Самі ось покуштуйте! (Вишня, II, 1956, 39).

2. Дикоростуча багаторічна рослина ряду цибулинних.

Хитаються на сизих стеблах червоні голівки жаб’ячого часнику, а по закопу уже жовтіють тюльпани (Панч, На калин. мості, 1965, 31);

Часник польовий; *Образно. Де проростають свиріпа й часник, висмикуй з корінням, Бога не узрить вовік, хто засмітив почуття (Зеров, Вибр., 1966, 381).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. часник — [часник] -ниека, м. (на) -ниеку Орфоепічний словник української мови
  2. часник — ЧАСНИ́К, у́, ч. 1. Дворічна городня рослина з характерним смаком і запахом, що належить до цибулинних культур родини лілійних (вживається як страва, приправа, а також у медицині). Словник української мови у 20 томах
  3. часник — часни́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  4. часник — -у, ч. 1》 Овочева городня рослина з різким смаком і запахом, що належить до цибулинних культур родини лілійних; вживається як страва, приправа, а також у медицині. 2》 Дикоростуча багаторічна рослина ряду цибулинних. Часник польовий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. часник — Дворічна рослина з родини лілійних; походить з Малої Азії; їстівна цибулина складається з т.зв. зубців з характерним смаком і запахом; поширена приправа; має лікувальні та бактерицидні властивості. Універсальний словник-енциклопедія
  6. часник — вте́рти ма́ку (часнику́), згруб. Побити, суворо покарати кого-небудь. За нові його (кавалера) вибрики я такого йому втру маку, що навіки відхочеться йому женихатися (Переклад М. Лукаша); — Іч, який...— чого захотів!?... Фразеологічний словник української мови
  7. часник — Часни́к, -ку́, -ко́ві, в -ку́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)