незрозумілий
незрозумі́лий
-а, -е.
1》 Якого не можна зрозуміти, осмислити.
|| Якого не знає, не розуміє хто-небудь.
|| Якого важко розібрати; позбавлений чіткості, виразності; нечіткий, неясний.
|| Який своїми діями, вчинками, поведінкою викликає подив, здивування (про людину); дивний.
|| Якого не можна пояснити.
2》 Для якого нема причин, підстав; безпідставний.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- незрозумілий — (якому нема пояснення) нез’ясований, даремний, безпричинний. Словник синонімів Полюги
- незрозумілий — незрозумі́лий прикметник Орфографічний словник української мови
- незрозумілий — (текст) нечіткий, неясний, туманний, невтямлйвий; (факт) дивний, загадковий; (- явище) незбагненний, непоясненний; (страх) безпідставний, безпричинний. Словник синонімів Караванського
- незрозумілий — див. складний; химерний Словник синонімів Вусика
- незрозумілий — [неизрозум’ілией] м. (на) -лому/ -л'ім, мн. -л'і Орфоепічний словник української мови
- незрозумілий — НЕЗРОЗУМІ́ЛИЙ, а, е. 1. Якого не можна зрозуміти, осягнути, осмислити. Все, що воно [хлоп'ятко] бачило, здавалось йому таким прекрасним, чудним і незрозумілим (М. Коцюбинський); Ярина не кінчила своєї думки, бо раптом сталось щось незрозуміле й дивне (С. Словник української мови у 20 томах
- незрозумілий — БЕЗПРИЧИ́ННИЙ (якому не можна знайти якусь причину, якесь розумне пояснення), ДАРЕ́МНИЙ, НЕЗ'ЯСО́ВНИЙ, НЕЗ'ЯСО́ВАНИЙ, НЕЗРОЗУМІ́ЛИЙ (якому немає пояснення). Було в осінньому краєвиді щось таке, що навівало безпричинну журбу (С. Словник синонімів української мови
- незрозумілий — Незрозумі́лий, -ла, -ле Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- незрозумілий — НЕЗРОЗУМІ́ЛИЙ, а, е. 1. Якого не можна зрозуміти, осмислити. Все, що воно [хлоп’ятко] бачило, здавалось йому таким прекрасним, чудним і незрозумілим (Коцюб., III, 1956, 26); Ярина не кінчила своєї думки, бо раптом сталось щось незрозуміле й дивне (Скл. Словник української мови в 11 томах
- незрозумілий — Незрозумілий, -а, -е Непонятный. Желех. Словник української мови Грінченка