незрозумілий

НЕЗРОЗУМІ́ЛИЙ, а, е.

1. Якого не можна зрозуміти, осмислити.

Все, що воно [хлоп’ятко] бачило, здавалось йому таким прекрасним, чудним і незрозумілим (Коцюб., III, 1956, 26);

Ярина не кінчила своєї думки, бо раптом сталось щось незрозуміле й дивне (Скл., Святослав, 1959, 85);

// Якого не знає, не розуміє хто-небудь.

Каміння пожовкло.., і виписалися на нім якісь незрозумілі письмена (Хотк., II, 1966, 317);

Жабі не спала й читала польську газету. Власне, не читала, бо читати вона не вміла, а намагалася розібрати слова й літери незрозумілої для неї мови (Досв., Вибр., 1959, 107);

// Який важко розібрати; позбавлений чіткості, виразності; нечіткий, неясний.

Черкашин промимрив щось незрозуміле, мабуть, це була подяка, й вийшов на вулицю (Дмит., Розлука, 1957, 62);

Ліс був повний неясних, незрозумілих шелехів (Донч., VI, 1957, 23);

// Який своїми діями, вчинками, поведінкою викликає подив, здивування (про людину); дивний.

Вона [Анеля] робилася для нього чимраз більше загадковою і незрозумілою (Фр., VI, 1951, 404);

Женя був по вуха закоханий, ходив незрозумілий, дивний і все зітхав (Сенч., Опов., 1959, 40);

// Якого не можна пояснити.

Якась незрозуміла сила штовхала його на нові розмови з Ларисою (Руд., Остання шабля, 1959, 106).

2. Для якого нема причин, підстав; безпідставний.

Прокидаюсь в незрозумілій тривозі і сідаю на ліжку (Коцюб., II, 1955, 407);

Покоївка швидко глянула на Лукію, в її блакитних очах майнув незрозумілий страх (Донч., III, 1956, 45).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

незрозумілий

Значення в інших словниках