1. Великий тлумачний словник сучасної мови

проживати

прожива́ти

-аю, -аєш, недок., прожити, -живу, -живеш, док.

1》 тільки док., неперех. Жити (у 1-5 знач.) якийсь час.

2》 тільки док., перех. Проіснувати певний відрізок часу.

3》 тільки недок., неперех. Жити, мешкати постійно або тимчасово (у приміщенні, населеному пункті, на певній території і т. ін.).

|| Водитися (у певній місцевості – про диких тварин, птахів); жити (у кого-небудь – про свійських тварин).

4》 також у сполуч. з ім. на означення часу, неперех. і перех. Жити, проводити життя в якийсь спосіб.

|| на що, на чому, з чого, чим, рідко з чим. Підтримувати своє існування яким-небудь способом, використовуючи певні засоби.

|| Перебуваючи у певному стані, жити чим-небудь (думками, мріями і т. ін.).

|| тільки док., без кого – чого. Зарадити собі в чомусь без кого-, чого-небудь.

5》 перех. і без додатка. Витрачати на існування (гроші, майно і т. ін.).

|| перен., розм., рідко. Втрачати (голос, здоров'я і т. ін.).

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. проживати — прожива́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. проживати — ЖИТИ, МЕШКАТИ, (в лісах) ВОДИТИСЯ; (гроші) витрачати; дк. проіснувати Словник синонімів Караванського
  3. проживати — див. жити Словник синонімів Вусика
  4. проживати — ПРОЖИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОЖИ́ТИ, живу́, живе́ш, док. 1. тільки док. Жити (у 1–5 знач.) якийсь час. Недовго після того [заслання] й на світі прожив Тарас Григорович (Панас Мирний); [Руфін:] Се мого батька друг. Словник української мови у 20 томах
  5. проживати — ВИТРАЧА́ТИ що (використовувати, вживати гроші, майно з певною метою), ТРА́ТИТИ, ЗАТРА́ЧУВАТИ, ЗАТРАЧА́ТИ, ВИТРА́ЧУВАТИ, ВКЛАДА́ТИ (УКЛАДА́ТИ), ПРОТРА́ЧУВАТИ розм., ПУСКА́ТИ розм.; ПРОЖИВА́ТИ (на прожиття); ПРОЇДА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  6. проживати — Прожива́ти, -ва́ю, -ва́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. проживати — ПРОЖИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОЖИ́ТИ, живу́, живе́ш, док. 1. тільки док., неперех. Жити (у 1-5 знач.) якийсь час. Недовго після того [заслання] й на світі прожив Тарас Григорович (Мирний, V, 1955, 313); [Руфін:] Се мого батька друг. Словник української мови в 11 томах
  8. проживати — Прожива́ти, -ва́ю, -єш сов. в. прожити, -живу, -веш, (-жию, -єш), гл. Проживать, прожить, жить. Горе нам, горювання, — як нам проживати? Чуб. V. 23. Дай же тобі, Боже, в щастю прожити. Чуб. III. 385. Із своєю дружиною в світі прожию. Чуб. V. 1041. Словник української мови Грінченка