1. Великий тлумачний словник сучасної мови

старшина

I старш`ина-и, ж., збірн.

1》 В Україні та Росії в 16-18 ст. – керівна заможна привілейована верхівка козацтва. Генеральна старшина.

2》 Взагалі привілейована верхівка.

II старшин`а-и, ч.

1》 Старше військове звання сержантського складу української армії, а також особа, що має це звання.

|| Старше сержантське звання в міліції. Старшина міліції.

2》 Звання молодшого командного складу військово-морського флоту, відповідне сержантові. Трюмний старшина.

3》 іст. Виборна особа, що керувала, відала справами якого-небудь колективу.

|| розм. Особа, що обіймала яку-небудь керівну посаду взагалі; начальник.

Волосний старшина — службова особа селянського громадського управління, створеного в царській Росії за селянською реформою 1861 р.

4》 іст. Офіцерський чин у козацьких військах, що відповідав чинові підполковника, а також особа, що мала цей чин. Військовий старшина.

5》 Старший командир – у козацьких військах у 17-18 ст.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. старшина — старши́на іменник жіночого роду верхівка козацтва іст. старшина́ іменник чоловічого роду, істота військова посада, військове звання; виборна особа * Але: дві, три, чотири старшини́ Орфографічний словник української мови
  2. старшина — Старши́на, збірн. Керівництво, начальство, провід. Аби семинаристі вигідно могли стояти, то повигонила старшина громадска самих мужиків з церкви, лишень лишила ся сама шляхта всередині (Б. Українська літературна мова на Буковині
  3. старшина — ЗБ. (в армії) офіцерство, кн. командний склад, командування; П. верхівка, начальство, еліта; (один) командир, офіцер, зверхник. Словник синонімів Караванського
  4. старшина — [старшина] -ние, д. і м. -н'і Орфоепічний словник української мови
  5. старшина — СТАРШИ́НА, и, ж., збірн. 1. На Україні і в Росії в XVI–XVIII ст. – керівна заможна привілейована верхівка козацтва. Поляки завели на Україні панщину, хапали землі вже й за Дніпром у Полтавщині та Чернігівщині, де тільки можна було захопити... Словник української мови у 20 томах
  6. старшина — Старшина́, -ни́, -ні́, -шино́! -ши́ни, -ши́н Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. старшина — СТАРШИ́НА, и, ж., збірн. 1. На Україні і в Росії в XVI-XVIII ст. — керівна заможна привілейована верхівка козацтва. Поляки завели на Україні панщину, хапали землі вже й за Дніпром у Полтавщині та Чернігівщині, де тільки можна було захопити... Словник української мови в 11 томах
  8. старшина — Старшина, -ни ж. соб. 1) Начальство, начальники. Г. Арт. (О. 1861. III. 101). Питала вона всеї старшини: чи не бачили сина сокола? Макс. (1849), 108. Військова старшина порадилась і осадили Немірів облогою. Стор. 2) м. Волостной старшина. ЗОЮР. I. 46. Словник української мови Грінченка