нотар
Нота́р. Нотаріус. Взявши отеє поданє до суду і ті три статути, що їх прилагодило ся, іде старшина, всі п'ять, до котара (або до свого суду) і там всі п ять підписують поданє раз всередині, а раз на кінци, а нотар або суд має на поданю удостовірити (потвердити), що оба сі підписи на поданю кождого члена старшини є власноручні (См.-Стоцький, Порадник, 17); Сі підписи кладуть члени аж перед нотарем або перед судом (Канюк, 1906, 18); Попрощавшися з молодими моїми сопутниками, я зайшов до місцевого нотаря, покійного Стрийського, відомого українського патріота, і поінформував його про ситуацію в Чернівцях (Галіп, Спомини, ч. 3-4, 74)
// порівн. пол. notariusz — нотаріус; нім. der Notar — те саме.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.