оправданий
Опра́вданий. Поважний, обґрунтований, здійсненний (про прохання, бажання). Та ж він завсігди вволяв мою волю, не відказував мені в ніякім, хоч трохи оправданім желаню (Б., 1895, 9, 1); Продовжати сплату пожички можна лише на оправдану просьбу довжника в надзвичайних випадках (См.-Стоцький, Порадник, 41); Членам позволяє ся на окреме оправдане жаданє сплачувати членьский чинш за пасовиско в двох ратах, а то: першу рату на 1. мая, а другу на 15. липня (Канюк, 1906, 23)
// порівн. рос. оправданный — виправданий, здійсненний.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.