табу

рос. табу

заборона на здійснення чогось, проведення певних операцій, спричинення чогось. Напр., відправлення (транспортування) небезпечних вантажів, продаж шкідливих для здоров'я людини товарів (горілки, тютюну, наркотиків).

Значення в інших словниках

1. табу — табу́ іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. табу — (полінезійське) заборона вживання певних слів з причин релігійних, політичних, моральних, етичних, яка викликає необхідність заміни і тим самим створює умови для виникнення нових стилічтичних засобів: парафраз, метафор, евфемізмів.  Словник стилістичних термінів
3. табу — див. ЗАБОРОНА і ЗАБОРОНЯТИ.  Словник синонімів Караванського
4. табу — (від тонганської (Полінезія) tapu — священний, заборонений) релігійно-містична заборона, порушення якої карається хворобою або смертю. Об'єкти табу — речі, слова, дії, імена, місця тощо  Словник іншомовних соціокультурних термінів
5. табу — Заборона  Словник чужослів Павло Штепа
6. табу — ТАБУ́, невідм., с. У первісних та відсталих племен і народів релігійна заборона певних дій, слів тощо, порушення якої, за забобонними уявленнями людей, неминуче спричиняє тяжке покарання.  Словник української мови у 20 томах
7. табу — невідм., с. У первісних племен і народів – релігійна заборона певних дій, слів тощо, порушення якої, за упередженими уявленнями людей, неминуче спричиняє тяжке покарання. || перен. Взагалі яка-небудь заборона. Накладати табу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
8. табу — табу́ (полінезійське) 1. У первісних народів релігійна заборона певних дій, порушення якої нібито жорстоко карається. 2. Переносно – щось заборонене і те, чого не можна торкатись (напр., певної теми, розмови, речі).  Словник іншомовних слів Мельничука
9. табу — У племінних релігіях, зокрема народів Океанії, заборона контакту з певними особами й предметами та заборона виконувати певні дії; порушення т. загрожує покаранням надприродних сил.  Універсальний словник-енциклопедія
10. табу — ТАБУ (полінез. — прибл. недоторканий, заборонений) — комплекс уявлень, пов'язаний з певною системою приписів і заборон, накладених на людей, тварин, рослини, предмети, дії чи слова, за порушення яких має настати надприродне покарання.  Філософський енциклопедичний словник
11. табу — ЗАБОРО́НА (наказ не робити чого-небудь), ЗАКА́З заст.; ТАБУ́ (релігійна заборона певних дій, слів тощо; взагалі яка-небудь заборона); ВЕ́ТО (у державному та міжнародному праві — остаточна або умовна заборона; взагалі яка-небудь заборона).  Словник синонімів української мови
12. табу — Табу́ (заборона), не відм.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
13. табу — ТАБУ́, невідм., с. У первісних та відсталих племен і народів релігійна заборона певних дій, слів тощо, порушення якої, за забобонними уявленнями людей, неминуче спричиняє тяжке покарання.  Словник української мови в 11 томах