синкретизм
СИНКРЕТИЗМ (від грецьк. σνγκρητισμόζ — об'єднання) — нерозчленованість явища, якою характеризуються початкові стадії його розвитку, а також неприродна з'єднаність різнорідних елементів у певній цілісній сукупності, напр., поєднання різнорідних принципів у еклектичних філософських системах, релігійних догматів різноманітного походження в одному віровченні, різних стилів у мистецькій традиції тощо. В історії становлення філософи мали місце як С. першого, так і другого роду. До синкретичних утворень відносять т. зв. першу або досократичну давньогрецьку філософію, оскільки в ній тісно перепліталися практичне знання й світоглядна орієнтація міфу, конкретні знання й міркування загальнофілософського характеру, часто з великою домішкою припущень, ніяк не узгоджених із досвідом. Розщеплення цього синкретичного утворення призвело вже в часи Аристотеля до протиставлення філософії міфові й релігії, а також до виділення конкретно-наукового й філософського підходів до осягнення дійсності. Появою синкретичних утворень нерідко закінчується в філософії протистояння альтернативних філософських доктрин: зменшення опозиційності раціоналізму й ірраціоналізму, емпіризму й раціоналізму, екстерналізму й інтерналізму, холізму й редукціонізму тощо, що дає поштовх до перегляду вихідних принципів і підходів до вирішення давно обговорюваної філософської проблеми й до виникнення нових оригінальних та перспективних філософських напрямів, вільних від внутрішніх протиріч.
Ф. Канак
Філософський енциклопедичний словник