синкретизм
СИНКРЕТИ́ЗМ, у, ч.
1. книжн. Нерозчленованість, злитність, характерні для початкового, нерозвинутого стану будь-якого явища.
В українських народних баладах можна спостерігати синкретизм, однак, вагомість ліричного начала призводить до низького рівня поліритмізації балади (з наук. літ.);
Строфова [строфічна] пісня вийшла із синкретизму обрядової гри, де спів сплітається в одну цілість із танком-хороводом (з наук. літ.);
Для античної трагедії, як відомо, характерний був синкретизм, тобто нерозривна єдність мовлення, музики і танцю (з газ.);
Синкретизм первісного мистецтва.
2. філос. Різновид еклектизму; поєднання різнорідних, суперечливих, протилежних один одному поглядів.
Словник української мови (СУМ-20)