синкретизм
СИНКРЕТИ́ЗМ, у, ч.
1. книжн. Нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвинутого стану будь-якого явища.
Строфова [строфічна] пісня вийшла із синкретизму обрядової гри, де спів сплітається в одну цілість із танком-хороводом (Муз. праці, 1970, 350);
Для античної трагедії, як відомо, характерний був синкретизм, тобто нерозривна єдність мовлення, музики і танцю (Літ. Укр., 18.II 1966, 2);
Синкретизм первісного мистецтва.
2. філос. Різновид еклектизму; поєднання різнорідних, суперечливих, протилежних один одному поглядів.
Словник української мови (СУМ-11)