клір

(від грец. κλήρος – жереб)

у християнській церкві – сукупність священно- і церковнослужителів.

Значення в інших словниках

1. клір — Клир, клір: — загальна назва служителів культу певної церкви [53]  Словник з творів Івана Франка
2. клір — клір іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
3. клір — цер. причет; Р. церковний хор.  Словник синонімів Караванського
4. клір — -у, ч. Загальна назва служителів культу якої-небудь церкви; церковний причет. || Церковний хор.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. клір — Церковники, священики див. духівництво  Словник чужослів Павло Штепа
6. клір — У, ч. Загальна назва служителів якої-небудь церкви; церковний причет. А клір мовчить. Ніхто й не заголосить, ніхто й не знає, де твій буде прах. (П-1:74); А найсвятіший вірить клір, що як натерти стіни сіллю — то й без тортур і трути-зілля мур вип'є крівцю, як упир. (П-1:162).  Словник поетичної мови Василя Стуса
7. клір — КЛІР, у, ч., рел.-церк. Загальна назва служителів культу якої-небудь церкви; церковний причет (у 1 знач.). [Ізоген:] До тебе ж я з проханням удаюся від себе і від кліру (Леся Українка); Блукав [Турчиновський], співав на розмаїті гласи...  Словник української мови у 20 томах
8. клір — ПРИ́ЧЕТ (ПРИЧТ) (служителі культу при окремій церкві), КЛІР. Лесь Якубенко підмовив церковний причет піти на пораду до отця Вікентія (М. Стельмах); В просторій залі їх чекали вже столи з наїдками та церковний причт (Ф.  Словник синонімів української мови
9. клір — Клір, -ру, -рові; клі́ри, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. клір — КЛІР, у, ч. Загальна назва служителів культу якої-небудь церкви; церковний причет. [Ізоген:] До тебе ж я з проханням удаюся від себе і від кліру (Л. Укр., III, 1952, 298); // Церковний хор.  Словник української мови в 11 томах