клір —
Клир, клір: — загальна назва служителів культу певної церкви [53]
Словник з творів Івана Франка
клір —
клір іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
клір —
цер. причет; Р. церковний хор.
Словник синонімів Караванського
клір —
-у, ч. Загальна назва служителів культу якої-небудь церкви; церковний причет. || Церковний хор.
Великий тлумачний словник сучасної мови
клір —
У, ч. Загальна назва служителів якої-небудь церкви; церковний причет. А клір мовчить. Ніхто й не заголосить, ніхто й не знає, де твій буде прах. (П-1:74); А найсвятіший вірить клір, що як натерти стіни сіллю — то й без тортур і трути-зілля мур вип'є крівцю, як упир. (П-1:162).
Словник поетичної мови Василя Стуса
клір —
КЛІР, у, ч., рел.-церк. Загальна назва служителів культу якої-небудь церкви; церковний причет (у 1 знач.). [Ізоген:] До тебе ж я з проханням удаюся від себе і від кліру (Леся Українка); Блукав [Турчиновський], співав на розмаїті гласи...
Словник української мови у 20 томах
клір —
(від грец. κλήρος – жереб) у християнській церкві – сукупність священно- і церковнослужителів.
Словник іншомовних слів Мельничука
клір —
ПРИ́ЧЕТ (ПРИЧТ) (служителі культу при окремій церкві), КЛІР. Лесь Якубенко підмовив церковний причет піти на пораду до отця Вікентія (М. Стельмах); В просторій залі їх чекали вже столи з наїдками та церковний причт (Ф.
Словник синонімів української мови
клір —
КЛІР, у, ч. Загальна назва служителів культу якої-небудь церкви; церковний причет. [Ізоген:] До тебе ж я з проханням удаюся від себе і від кліру (Л. Укр., III, 1952, 298); // Церковний хор.
Словник української мови в 11 томах