орієнтир

орієнти́р

(від нім. orientieren – орієнтувати)

1. Покажчик.

2. Окремий предмет на місцевості (дерево тощо), за допомогою якого можна визначити своє місцеперебування.

Значення в інших словниках

1. орієнтир — орієнти́р іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. орієнтир — -а, ч. 1》 Добре помітний предмет, який допомагає орієнтуватися на місцевості. || Спеціальний вказівний прилад, покажчик. 2》 перен. Те, що служить за взірець для наслідування, на що хто-небудь рівняється.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. орієнтир — Напрямна, указівка, дороговказ  Словник чужослів Павло Штепа
4. орієнтир — ОРІЄНТИ́Р, а, ч. 1. Примітний предмет, який допомагає орієнтуватися на місцевості. У старому селі була своя композиційна логіка, свій план .. За центр і одночасно орієнтир правила звичайно церква (О.  Словник української мови у 20 томах
5. орієнтир — ОРІЄНТИ́Р, а, ч. Добре помітний предмет, який допомагає орієнтуватися на місцевості. У старому селі була своя композиційна логіка, свій план.. За центр і одночасно орієнтир правила звичайно церква (Довж.  Словник української мови в 11 томах