орієнтир

ОРІЄНТИ́Р, а, ч.

1. Примітний предмет, який допомагає орієнтуватися на місцевості.

У старому селі була своя композиційна логіка, свій план .. За центр і одночасно орієнтир правила звичайно церква (О. Довженко);

Сергій по компасу визначає напрямок, знаходить на ньому орієнтир і, построївши всіх ланцюжком, першим вступає в лісові хащі (І. Багмут);

У космосі зовсім інші масштаби, ніж на Землі, і космонавтам за орієнтири правили материки. Кожний материк, кожний океан має свій характерний колір (з газ.);

Візуальний орієнтир;

// перен. Про те, що може служити за взірець.

Ми постійно стикаємося з посиленим інтересом читача до героя біографічного жанру, бо, зрештою, видатна людина вабить його насамперед як приклад для наслідування, як життєвий орієнтир (з наук. літ.);

Моральний орієнтир.

2. Спеціальний вказівний прилад, покажчик.

Світловий орієнтир.

Значення в інших словниках

1. орієнтир — орієнти́р іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. орієнтир — -а, ч. 1》 Добре помітний предмет, який допомагає орієнтуватися на місцевості. || Спеціальний вказівний прилад, покажчик. 2》 перен. Те, що служить за взірець для наслідування, на що хто-небудь рівняється.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. орієнтир — Напрямна, указівка, дороговказ  Словник чужослів Павло Штепа
4. орієнтир — орієнти́р (від нім. orientieren – орієнтувати) 1. Покажчик. 2. Окремий предмет на місцевості (дерево тощо), за допомогою якого можна визначити своє місцеперебування.  Словник іншомовних слів Мельничука
5. орієнтир — ОРІЄНТИ́Р, а, ч. Добре помітний предмет, який допомагає орієнтуватися на місцевості. У старому селі була своя композиційна логіка, свій план.. За центр і одночасно орієнтир правила звичайно церква (Довж.  Словник української мови в 11 томах