орієнтир —
орієнти́р іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
орієнтир —
-а, ч. 1》 Добре помітний предмет, який допомагає орієнтуватися на місцевості. || Спеціальний вказівний прилад, покажчик. 2》 перен. Те, що служить за взірець для наслідування, на що хто-небудь рівняється.
Великий тлумачний словник сучасної мови
орієнтир —
ОРІЄНТИ́Р, а, ч. 1. Примітний предмет, який допомагає орієнтуватися на місцевості. У старому селі була своя композиційна логіка, свій план .. За центр і одночасно орієнтир правила звичайно церква (О.
Словник української мови у 20 томах
орієнтир —
орієнти́р (від нім. orientieren – орієнтувати) 1. Покажчик. 2. Окремий предмет на місцевості (дерево тощо), за допомогою якого можна визначити своє місцеперебування.
Словник іншомовних слів Мельничука
орієнтир —
ОРІЄНТИ́Р, а, ч. Добре помітний предмет, який допомагає орієнтуватися на місцевості. У старому селі була своя композиційна логіка, свій план.. За центр і одночасно орієнтир правила звичайно церква (Довж.
Словник української мови в 11 томах