знахар —
зна́хар іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
знахар —
Зна́хар. Знавець. — А яке се відповідне місце для поєдинку! 1 не заобширне і не завузке, — сказав бурш з міною знахаря (Галіп, 62) // порівн. пол. znachor — знахар, znawca — знавець, pierwszy znawca — перший знавець; рос. знахарь — знахар, первый знаток — перший знавець.
Українська літературна мова на Буковині
знахар —
-я, рідко знахор, знахур, -а, ч. Людина, що лікує різними немедичними засобами, а також займається чаклуванням.
Великий тлумачний словник сучасної мови
знахар —
В укр. віруваннях людина з незвичайними духовними і фізичними властивостями (мудра людина, земний бог), яка не знається з нечистою силою, просякнута глибокою релігійністю; народний цілитель; застосовує словесну магію — замовляння, примовки, ін.
Універсальний словник-енциклопедія
знахар —
ЗНА́ХАР (людина, що лікує немедичними засобами та займається чаклуванням), ЗНА́ТНИ́К заст., ВОРОЖБИ́Т заст., ЗНА́ХОР (ЗНА́ХУР) рідко, ШЕПТУ́Н рідко. (Павло:) Нема нуднішої болісті, як зуби. (Яким:) Є такі знахарі, що замовляють (М.
Словник синонімів української мови
знахар —
ЗНА́ХАР, я, рідко ЗНА́ХОР, ЗНА́ХУР, а, ч., заст. Людина, що лікує різними немедичними засобами, а також займається чаклуванням. Прибіг знахар. Тудою, сюдою, віхтем, деркачем, ..довбнею, сморовидлом,— нічого не вдіє!...
Словник української мови в 11 томах