знахар
ЗНА́ХАР (людина, що лікує немедичними засобами та займається чаклуванням), ЗНА́ТНИ́К заст., ВОРОЖБИ́Т заст., ЗНА́ХОР (ЗНА́ХУР) рідко, ШЕПТУ́Н рідко. (Павло:) Нема нуднішої болісті, як зуби. (Яким:) Є такі знахарі, що замовляють (М. Кропивницький); Прадід стояв, мов знатник, що знає всі степові тайни, він здавався Данилкові господарем степових звичаїв (Ю. Яновський); Він ходив по лісах та по луках, збирав якісь квітки, камінці.. Старшиниха погадала навіть, чи не ворожбит він який (Б. Грінченко). — Пор. 1. чаклу́н.
Словник синонімів української мови