послушник —
послу́шник іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
послушник —
-а, ч., церк. Монастирський прислужник, що відбуває послух (див. послух I 2)), готуючись стати ченцем.
Великий тлумачний словник сучасної мови
послушник —
ПОСЛУ́ШНИК¹, а, ч., рел.-церк. Монастирський прислужник, що відбуває послух (див. по́слух¹ 2), готуючись стати ченцем. В його флігель все частіше навідувались сиві ченці, русяві й чорняві молоді послушники (І.
Словник української мови у 20 томах
послушник —
ПОСЛУ́ШНИК (монастирський прислужник, який готується стати ченцем), СЛИМА́К заст. Молоденькі послушники, почепивши на палицю великого козуба, несли до трапезної червоні, підсмажені хліби (П. Кочура); — Он дивіться, Лукіє Наркисівно! ..
Словник синонімів української мови
послушник —
ПОСЛУ́ШНИК, а, ч., церк. Монастирський прислужник, що відбуває послух ( див. по́слух¹ 2), готуючись стати ченцем. В його флігель все частіше навідувались сиві ченці, русяві й чорняві молоді послушники (Н.-Лев.
Словник української мови в 11 томах
послушник —
Послушник, -ка м. Слуга. Повідат царь до тих своїх послушників, жеби забили сто волів єму на обід. Драг. 275. ум. послушничок. Мого батька брата та була взяла, орда; а він там був послушничком у одного татарина п'ять год. О. 1862. V. З нар. уст, 85.
Словник української мови Грінченка