послушник
ПОСЛУ́ШНИК, а, ч., церк. Монастирський прислужник, що відбуває послух ( див. по́слух¹ 2), готуючись стати ченцем.
В його флігель все частіше навідувались сиві ченці, русяві й чорняві молоді послушники (Н.-Лев., І, 1956, 394);
Я мав намір вступити в монастир на деякий час, потрібний для обсервацій, у ролі послушника, надягти на себе підрясник, ходити до церкви, їсти й спати разом із братією (Коцюб., III, 1956, 292);
Отже, Мцирі, монастирський послушник, тобто монастирський прислужник, що має стати ченцем, .. сповідається перед старим ченцем, своїм вихователем (Рильський, III, 1956, 197);
Молоденькі послушники, почепивши на палицю великого козуба, несли до трапезної червоні, підсмажені хліби (Кочура, Зол. грамота, 1960, 189).
Словник української мови (СУМ-11)