послушний
ПОСЛУ́ШНИЙ, а, е. Те саме, що слухня́ний.
А я, молода та послушная, Свого свекорка та послухала (Чуб., V, 1874, 689);
І що вже був [сирота] тихий, послушний! Кому Чим може, услужить (Фр., XIII, 1954, 413);
— Не дивіться, що вона така худенька та ніби квола, — погладжувала мати дівчинку по голові. — Вона в мене жвавенька, послушна, найміть, люди добрі… (Гончар, Таврія, 1952, 109);
// кому, чому. Який добре піддається управлінню (про машини, механізми тощо).
Машини усі послушні Людині, одній людині В оперативній будці (Шпорта, Запоріжці, 1952, 8).
Словник української мови (СУМ-11)