комірник —
Комірни́к: Комі́рник: — квартирант, селянин, що не мав власної хати [46-2] — люди, що живуть в чужій хаті, квартиранти [XIX] Панщину в Австрії зніс був властиво вже цісар Йосиф II патентом...
Словник з творів Івана Франка
комірник —
комі́рник іменник чоловічого роду, істота квартирант розм. комірни́к іменник чоловічого роду, істота працівник складу
Орфографічний словник української мови
комірник —
Комі́рник. 1. Мешканець, що наймає кімнату (куток) у чужій оселі, не маючи власної. Через будівельну спілку комірник стає властителем дому; платить комірне собі самому яко членови спілки — то ж сам себе за двері не викине (Товариш, 1908, 201). 2. перен.
Українська літературна мова на Буковині
комірник —
див. КВАРТИРАНТ. маґазинер, г. магазинник, в-й каптенармус, суч. завскладу.
Словник синонімів Караванського
комірник —
I ком`ірник-а, ч. Квартирант, винаймач житла. II комірн`ик-а, ч. Той, хто завідує коморою, складом.
Великий тлумачний словник сучасної мови
комірник —
КОМІ́РНИК, а, ч., розм. Те саме, що квартира́нт. Шостий комірник, ученик сьомого класу гімназіального, Микола Демидів, лежав також на ліжку біля вікна (О.
Словник української мови у 20 томах
комірник —
КВАРТИРА́НТ, КВАРТИРОНАЙМА́Ч, ПОЖИЛЕ́ЦЬ, КВАТИРА́НТ розм., КОМІ́РНИК розм., ЖИЛЕ́ЦЬ розм., ПОСТОЯ́ЛЕЦЬ заст. В комунальній квартирі було вісім квартирантів (Остап Вишня); — А дітей у вас, певно, з десятеро.
Словник синонімів української мови
комірник —
КОМІ́РНИК, а́, ч., розм. Те саме, що квартира́нт. Шостий комірник, ученик сьомого класу гімназіального, Микола Демидів, лежав також на ліжку біля вікна (Мак., Вибр., 1954, 48). ◊ Іти́ (піти́) в комі́рники — ставати квартирантом.
Словник української мови в 11 томах
комірник —
Комірник, -ка м. 1) Жилець, постоялець. Уман. V. Вх. Зн. 27. 2) Сборщикъ пошлинъ на таможнѣ. ум. комірниче́нько. Там на долині стоїть дві ялині: там наша пані ягідки рвала, комірниченька ісподобала. н. п.
Словник української мови Грінченка