комірник — Словник української мови Грінченка

Значення в інших словниках

комірник — Комірни́к: Комі́рник: — квартирант, селянин, що не мав власної хати [46-2] — люди, що живуть в чужій хаті, квартиранти [XIX] Панщину в Австрії зніс був властиво вже цісар Йосиф II патентом... Словник з творів Івана Франка
комірник — комі́рник іменник чоловічого роду, істота квартирант розм. комірни́к іменник чоловічого роду, істота працівник складу Орфографічний словник української мови
комірник — Комі́рник. 1. Мешканець, що наймає кімнату (куток) у чужій оселі, не маючи власної. Через будівельну спілку комірник стає властителем дому; платить комірне собі самому яко членови спілки — то ж сам себе за двері не викине (Товариш, 1908, 201). 2. перен. Українська літературна мова на Буковині
комірник — див. КВАРТИРАНТ. маґазинер, г. магазинник, в-й каптенармус, суч. завскладу. Словник синонімів Караванського
комірник — I ком`ірник-а, ч. Квартирант, винаймач житла. II комірн`ик-а, ч. Той, хто завідує коморою, складом. Великий тлумачний словник сучасної мови
комірник — КОМІ́РНИК, а, ч., розм. Те саме, що квартира́нт. Шостий комірник, ученик сьомого класу гімназіального, Микола Демидів, лежав також на ліжку біля вікна (О. Словник української мови у 20 томах
комірник — КВАРТИРА́НТ, КВАРТИРОНАЙМА́Ч, ПОЖИЛЕ́ЦЬ, КВАТИРА́НТ розм., КОМІ́РНИК розм., ЖИЛЕ́ЦЬ розм., ПОСТОЯ́ЛЕЦЬ заст. В комунальній квартирі було вісім квартирантів (Остап Вишня); — А дітей у вас, певно, з десятеро. Словник синонімів української мови
комірник — Комі́рник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
комірник — КОМІ́РНИК, а́, ч., розм. Те саме, що квартира́нт. Шостий комірник, ученик сьомого класу гімназіального, Микола Демидів, лежав також на ліжку біля вікна (Мак., Вибр., 1954, 48). ◊ Іти́ (піти́) в комі́рники — ставати квартирантом. Словник української мови в 11 томах