монолог —
моноло́г іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
монолог —
(від гр. monos — один і logos — слово, мовлення) функціонально-комунікативий вид мовлення однієї особи, не розрахований на словесну реакцію інших.
Словник стилістичних термінів
монолог —
[монолог] -гу, м. (ў) -оз'і, мн. -гие, -г'іў
Орфоепічний словник української мови
монолог —
-у, ч. Довготривала мова дійової особи літературного твору (перев. драматичного), звернена до самої себе, до інших дійових осіб або до глядача. || Виголошення думок наодинці або перед слухачами.
Великий тлумачний словник сучасної мови
монолог —
МОНОЛО́Г, у, ч. Довготривала мова дійової особи літературного твору (переважно драматичного), звернена до самої себе, до інших дійових осіб або до глядача. Дай хоч дочитаю до кінця монолог, – було, кажу до його [нього] (І.
Словник української мови у 20 томах
монолог —
• монолог (грец. μονολόγος, від μόνος — один і λόγος — слово, мова) - висловлювання персонажа літ. твору, не розраховане на відповідь. Порівняно з діалогом...
Українська літературна енциклопедія
монолог —
моноло́г (від моно... і ...лог) роздуми персонажа вголос у драматичному творі, кінофільмі чи виставі; розмова з самим собою або з глядачами.
Словник іншомовних слів Мельничука
монолог —
МОНОЛО́Г, у, ч. Довготривала мова дійової особи літературного твору (переважно драматичного), звернена до самої себе, до інших дійових осіб або до глядача. Дай хоч дочитаю до кінця монолог, — було, кажу до його (Н.-Лев.
Словник української мови в 11 томах