монолог
МОНОЛО́Г, у, ч. Довготривала мова дійової особи літературного твору (переважно драматичного), звернена до самої себе, до інших дійових осіб або до глядача.
Дай хоч дочитаю до кінця монолог, — було, кажу до його (Н.-Лев., І, 1956, 608);
Для розкриття думок, переживань героя Коцюбинський часто вживав так званий внутрішній монолог. Таким, наприклад, є монолог Маланки, в якому відбито мрії жінки-біднячки про щасливе життя (Іст. укр. літ., 1,1954, 619);
// Виголошення думок наодинці або перед слухачами.
Аж нараз арф’ярка.. бренькнула в струни і тим перервала його монолог (Фр., І, 1955, 340);
Надміру зворушений, Нен-Сагор спинився. Його пафосний монолог був зустрінутий загальною мовчанкою (Смолич, І, 1958, 416).
Словник української мови (СУМ-11)