монолог
МОНОЛО́Г, у, ч.
Довготривала мова дійової особи літературного твору (переважно драматичного), звернена до самої себе, до інших дійових осіб або до глядача.
Дай хоч дочитаю до кінця монолог, – було, кажу до його [нього] (І. Нечуй-Левицький);
Для розкриття думок, переживань героя Коцюбинський часто вживав так званий внутрішній монолог. Таким, наприклад, є монолог Маланки, в якому відбито мрії жінки-біднячки про щасливе життя (з навч. літ.);
// Виголошення думок наодинці або перед слухачами.
Аж нараз арф'ярка .. бренькнула в струни і тим перервала його монолог (І. Франко);
Надміру зворушений, Нен-Сагор спинився. Його пафосний монолог був зустрінутий загальною мовчанкою (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)