гайдук
Гайдук, -ка
м. Высокорослый служитель; солдатъ надворной стражи. Ой вивійти, отамани, панськії гайдуки. н. п. Ой крикнув царь на свої гайдуки: «Возьміть Байду добре в руки!» Гол. І. 2.
2) Особаго рода танецъ.
3) гайдука садити, ударити. Танцевать въ присядку. ударила б гайдука, та боюся мужика. Чуб. V. 687. Еней, матню в кулак прибравши, і «не до соли» примовлявши, садив крутенько гайдука. Котл. Ен. І. 20.
4) Ніс гайдука скаче. Выраженіе для указанія чьего-нибудь страшнаго аппетита, усиленной работы челюстями. Лупить (= їсть), аж ніс гайдука скаче, — танцює. Ном. № 12206. ум. гайдучок. Чуб. V. 1075. ув. гайдучище. Чуб. V. 686.
Словник української мови Грінченка