зубець

Зубе́ць, -бця́

м.

1) Зубець — какъ фигура и какъ часть снаряда (напр. зубці у грабля́х. Шух. І. 166); сдѣланный изъ матеріи и пр. какъ украшеніе одежды. Шух. І. 122. Гол. Од. 56.

2) Зубокъ, часть чесночной луковицы, распадающейся на части. МУЕ. III. 39.

3) мн. зубці. Кушанье изъ очищенныхъ зеренъ ячменя — сваренныхъ или поджаренныхъ. Чуб. VII. 440. Маркев. 153. На закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу. Котл. Ен. І. 18. ум. зубчик.

Значення в інших словниках

1. зубець — зубе́ць іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. зубець — -бця, ч. 1》 спец. Гострий виступ на чому-небудь; частина знаряддя, інструмента, деталі механізму і т. ін. у формі гострого виступу; зуб (у 2 знач.). 2》 перев. мн. зубці, -ів. Надбудовані на фортечній стіні, башті і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зубець — Зубе́ць, -бця́, -бце́ві; зубці́; -ці́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. зубець — ЗУБЕ́ЦЬ, бця́, ч. 1. спец. Гострий виступ на чому-небудь; частина знаряддя, інструмента, деталі механізму і т. ін. у формі гострого виступу; зуб (у 2 знач.). Чеше він закудлану голову, а волосся тріщить на йому, аж зубці з гребінця сипляться (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах