кобилка

Кобилка, -ки

ж.

1) ум. отъ кобила. Тарадайка торкоче, кобилка бігти не хоче. Ном. № 11439.

2) У гребенщиковъ: инструментъ для нарѣзки зубьевъ гребня. Вас. 164.

3) Ручка весла (гребки), перпендикулярная къ ло́паті (на днѣпровскихъ лодкахъ, дубахъ). Мнж. 179.

4) Часть лука, употребляемаго шерстобитами. см. лук. Черниг. у.

5) Подставка для струнъ у скрипки, бандуры. КС. 1882. VIII. 282.

6) Грудная кость у птицъ (cicada).

7) Палка, употребляемая въ дѣтскихъ играхъ дідо́к і матка. Ив. 25, 29.

8) Часть начиння. см. начиння 3. Шух. І. 256. МУЕ. III. 18.

9) насѣк. Aphrophora. Вх. Пч. І. 5.

Значення в інших словниках

1. кобилка — коби́лка іменник жіночого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. кобилка — див. держак; кінь  Словник синонімів Вусика
3. кобилка — -и, ж. 1》 Зменш.-пестл. до кобила 1). 2》 перев. мн. Рослиноїдна комаха родини саранових із видовженим тілом, короткими вусиками, двома парами крил.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кобилка — Стара назва підставки для струн у скрипки, альта, віолончелі, контрабаса, домри, гітари та ін.  Словник-довідник музичних термінів
5. кобилка — КОБИ́ЛКА, и, ж. 1. Зменш.-пестл. до коби́ла 1. Запряг [запріг] він миттю чортопхайку, Черкнув із неба, аж курить! І все кобилок поганяє (І. Котляревський); Юрко побачив білу гривасту кобилку, запряжену в кінні граблі з двома високими колесами (О.  Словник української мови у 20 томах
6. кобилка — коби́лка крав. металева петля на одязі (ср, ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
7. кобилка — (-и) ж.; крим., мол. Молода жінка, дівчина. До нас підійшла кобилка з білою гривою і, подавши меню, поцокотіла геть (В. Шкляр, Елементал); — І мені традиційний [секс] з оцією кобилкою, — Фомич тицьнув пальцем в руду дівчину з розкішним бюстом (А.  Словник жарґонної лексики української мови
8. кобилка — КО́НИК (комаха з довгими ногами, що стрибає й крилами утворює сюркітливі звуки), КОБИ́ЛКА, ЦВІРКУ́Н, СКАКУ́Н діал. Коники зелені скачуть у траві (В.  Словник синонімів української мови
9. кобилка — Коби́лка, -лки, -лці; -би́лки, -би́лок  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. кобилка — КОБИ́ЛКА, и, ж. 1. Зменш.-пестл. до коби́ла 1. Запряг він миттю чортопхайку, Черкнув із неба, аж курить! І все кобилок поганяє (Котл., І, 1952, 80); Юрко побачив білу гривасту кобилку, запряжену в кінні граблі з двома високими колесами (Донч.  Словник української мови в 11 томах
11. кобилка — 1. Оформлення дерев'яних випусків крокв над стіною. 2. Брусок, що з'єднує дерев'яні елементи (дверну коробку, сходинки, тесини тощо) з конструкцією стіни або кроквами.  Архітектура і монументальне мистецтво