кобилка
КОБИ́ЛКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до коби́ла 1.
Запряг він миттю чортопхайку, Черкнув із неба, аж курить! І все кобилок поганяє (Котл., І, 1952, 80);
Юрко побачив білу гривасту кобилку, запряжену в кінні граблі з двома високими колесами (Донч., Ю. Васюта, 1950, 14).
2. перев. мн. Рослиноїдна комаха родини саранових з видовженим тілом, короткими вусиками, двома парами крил.
Серед комах, яких споживає ставкова жаба, є велика кількість.. шкідників сільського господарства, зокрема листогризи., кобилки, хрущі, ковалики та багато інших (Визначник земноводних.., 1955, 65).
3. Дерев’яна підставка під струни в скрипці, балалайці тощо.
4. Грудна кістка в птахів.
Попав [писар] півкурятини, так її й рішив, а гусакову кобилку з ногою мерщій у кишеню (Кв.-Осн., II, 1956, 264).
Словник української мови (СУМ-11)