намова
Намова, -ви
ж.
1) Наущеніе, внушеніе, подговоръ, подстрекательство. То намова доконче була, бо він сам не годен те зробити. Камен. у. з намови. По наущенію.
2) Уговоръ, соглашеніе. У нас з ним була намова спалить того за те, що обіжав. Екатер. г. ум. намовонька. Я тебе любив не з людської намовоньки. Гол. І. 271.
Словник української мови Грінченка