намова

НАМО́ВА, и, ж.

1. Підбурювання, підмовляння до яких-небудь учинків, дій і т. ін.

– А те, що мене злі душі ошукували, обдирали.., се, небого, все були твої намови (І. Франко);

Все допитувався [панотець], з чиєї намови хотів війт йому картки помішати? (Л. Мартович);

[Микита:] Не вадило б їй також помолитись За тисячу мужів тих іменитих, Що за її намовою убито (І. Кочерга);

Ахейцi з намови Богiв зробили великого дерев'яного коня i вiдпливли вiд берегiв Трої (В. Рубан).

2. перев. мн. Те саме, що на́клеп².

Наших нащадків здивує .. Чорні доноси й намови (Винних, невинних – в тюрму!) (М. Гірник);

– З диявольською намовою, забувши наше колишнє побратимство, ви відправляли з порожніми руками наших послів (Р. Іваничук).

3. перев. мн. Те саме, що умовля́ння.

– Дай спокій! Не згадуй мені про неї [Фрузю]! – мовив він і, піддаючись її [Ґанки] намовам, пішов .. до її комірки (І. Франко);

Славкові здавалося спочатку, що ніяким світом не згодиться піти до Кваньцовської. Отже,.. послухав просьби. Найбільше промовила йому до серця Сенькова намова (Л. Мартович);

Він почув,.. як чернь схилялася до їх намов (А. Чайковський);

Як же злісним намовам міг я піддатись, щоб навіть щастя не бачити свого! (В. Стус, пер. з тв. Й.-В. Гете).

4. розм. Домовленість, умова про що-небудь.

У нас з ним була намова спалить того за те, що обіжав (Сл. Б. Грінченка);

Без слів, без намови, очі їх стрілись .. і уста простяглися до уст (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. намова — намо́ва іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. намова — Підмова; (дія) намовляння, підбурювання, підбивання, підмовляння, підштрикування, під'юджування; ЖМ. домовленість; мн. НАМОВИ, наклеп; умовляння.  Словник синонімів Караванського
3. намова — див. наклеп; порада  Словник синонімів Вусика
4. намова — -и, ж. 1》 Підбурювання, підмовляння до яких-небудь учинків, дій і т. ін. 2》 перев. мн. Те саме, що наклеп. 3》 перев. мн. Те саме, що умовляння. 4》 розм. Домовленість, умова про що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. намова — ДОМО́ВЛЕНІСТЬ, УМО́ВА, ЗМО́ВА рідше, УГО́ДА (ВГО́ДА), ЗЛА́ГОДА, УСТАНО́ВА розм., НАМО́ВА розм., ЗМО́ВКА розм. рідше, ВИМО́ВА діал. По всіх питаннях було досягнуто домовленості (А.  Словник синонімів української мови
6. намова — Намо́ва, -ви; -мо́ви, -мо́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. намова — НАМО́ВА, и, ж. 1. Підбурювання, підмовляння до яких-небудь учинків, дій і т. ін. Все допитувався [панотець], з чиєї намови хотів війт йому картки помішати? (Март., Тв.  Словник української мови в 11 томах
8. намова — Намова, -ви ж. 1) Наущеніе, внушеніе, подговоръ, подстрекательство. То намова доконче була, бо він сам не годен те зробити. Камен. у. з намови. По наущенію. 2) Уговоръ, соглашеніе. У нас з ним була намова спалить того за те, що обіжав. Екатер. г. ум.  Словник української мови Грінченка