погоріти

Погорі́ти, -рю́, -ри́ш

гл.

1) Погорѣть, сгорѣть. Погоріли степи, поля і зелені байраки. н. п. Торік ми погоріли та оце й досі на хату не стяглися — у брата живемо.

2) Побагровѣть. Зоря погоріла дуже на вітер. Грин. І. 11.

3) Загорѣть. Од сонечка погорів, од вітречко, почорнів. ХС. II. 196.

Значення в інших словниках

1. погоріти — погорі́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. погоріти — -рю, -риш, док. 1》 Згоріти від вогню, жару (цілком або про все чи багато чого-небудь, усіх чи багатьох). || Втратити житло, майно під час пожежі. || Закінчити горіти; догоріти. 2》 тільки 3 ос. Зіпсуватися від сильного жару.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. погоріти — Погорі́ти, -горю́, -гори́ш, -ря́ть  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. погоріти — ПОГОРІ́ТИ, рю́, ри́ш, док. 1. Згоріти від вогню, жару (цілком чи про все або багато чого-небудь, усіх або багатьох). Зачав жебрати [Гринько Книш] тоді, як хата йому погоріла (Л. Мартович); – Дурні!...  Словник української мови у 20 томах
5. погоріти — Рю, -риш, док. Зазнати поразки, бути викритим у здійсненні махінацій. Та «погорів» чоловік, коли спробував продати 200 пляшок «казьонки» місцевій жительці (33 канал).  Словник сучасного українського сленгу
6. погоріти — ПРОВА́ЛЮВАТИСЯ (зазнавати невдачі, провалу в якій-небудь справі; не виконуватися, не здійснюватися — про справу, роботу), ЗАВА́ЛЮВАТИСЯ розм., ГОРІ́ТИ розм.; ЗРІ́ЗУВАТИСЯ розм. (про людину — перев. на екзамені). — Док.  Словник синонімів української мови
7. погоріти — ПОГОРІ́ТИ, рю́, ри́ш, док. 1. Згоріти від вогню, жару (цілком чи про все або багато чого-небудь, усіх або багатьох). Зачав жебрати [Гринько Книш] тоді, як хата йому погоріла (Март., Тв., 1954, 374); — Дурні!...  Словник української мови в 11 томах