погоріти
ПОГОРІ́ТИ, рю́, ри́ш, док.
1. Згоріти від вогню, жару (цілком чи про все або багато чого-небудь, усіх або багатьох).
Зачав жебрати [Гринько Книш] тоді, як хата йому погоріла (Л. Мартович);
– Дурні! – озвавсь до них Трохим, – Жалкуйте на себе, бо що за диво в тім, Що в Василя все погоріло (Л. Глібов);
Ніхто вже не прийме в хату переночувати, – погоріли хати до одної, спалено село аж по саму річку (О. Довженко);
// Втратити житло, майно під час пожежі.
– Я йому [панові] такого пущу півня!.. – грізно каже Чіпка. Дід аж не стямився .. – Схаменись! Його спалим, а через його й другі погорять... (Панас Мирний);
Повдовівши і погорівши під час першої імперіалістичної війни, пані Ясінська частину ланів .. продала тим, хто міг купити за долари (П. Козланюк);
// Закінчити горіти; догоріти.
Вже тріски на припічку погоріли, і тільки одна головешка жевріла в попелі (І. Нечуй-Левицький).
2. тільки 3 ос. Зіпсуватися від сильного жару.
– Борщу зварити зварю, а печене, хай хоч і погорить – то мені нема до його ніякого діла (Панас Мирний).
3. Засохнути на пні від пекучого сонця, засухи (про рослини).
Дедалі все трудніше і трудніше ставало знайти якусь роботу. Трави погоріли, по економіях більш не наймали (М. Коцюбинський);
Гречки цього року не сіємо, – боїмось, як би не погоріла (Ю. Яновський).
4. перен., розм. Зазнати невдачі в якій-небудь справі.
Перед одруженням Катерини ніхто не повинен знати, що Річинський погорів на акціях Лінде (Ірина Вільде);
Якраз, може, сьогодні Поцілуйко погорів, як швед під Полтавою (М. Стельмах).
5. рідко. Почервоніти (про зорю).
День гасне потроху, кругом вечоріє, На захід зоря погоріла... (П. Грабовський).
Словник української мови (СУМ-20)