помічник

Помічник, помішник, -ка

м. Помощникъ. Левиц. Пов. 136 Попереду йшов Щука з своїм помішником паном Підпольським. Стор. МПр. 103.

Значення в інших словниках

1. помічник — помічни́к іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. помічник — Помагач, о. права рука, як ім. підручний, прв. неґ. поплічник; (у великій справі) споборник, сподвижник; (керівника) заступник, замісник, ф. зам.  Словник синонімів Караванського
3. помічник — -а, ч. 1》 Той, хто допомагає кому-небудь у чомусь. || Той, хто виконує підсобну роботу; підручний. || Той, хто разом із ким-небудь бере участь у якійсь важливій і складній справі; сподвижник. || перен. Те, що сприяє здійсненню якоїсь справи.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. помічник — ПОМІЧНИ́К, а́, ч. 1. Той, хто допомагає кому-небудь у чомусь. – Треба, щоб моя майбутня дружина була мені перший друг, помічник і товариш у всіх моїх справах (З.  Словник української мови у 20 томах
5. помічник — ПІДРУ́ЧНИЙ ім. (той, хто виконує допоміжну роботу), ПОМІЧНИ́К, ПІДСО́БНИК розм.; ПІДМА́ЙСТЕР, МОЛОДИ́К іст., ЧЕЛЯ́ДНИК діал. (помічник майстра, ремісника). Підручні сталевара, молоді хлопці, ..уважно дивляться, як чаклує, "доводячи" плавку, Шамрай (В.  Словник синонімів української мови
6. помічник — Помічни́к, -ка́; -ники́, -кі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. помічник — ПОМІЧНИ́К, а́, ч. 1. Той, хто допомагає кому-небудь у чомусь. — Треба, щоб моя майбутня дружина була мені перший друг, помічник і товариш у всіх моїх справах (Тулуб, Людолови, І, 1957, 67); Часто Абдулаєва старшини брали в помічники...  Словник української мови в 11 томах