помічник

помічни́к

-а, ч.

1》 Той, хто допомагає кому-небудь у чомусь.

|| Той, хто виконує підсобну роботу; підручний.

|| Той, хто разом із ким-небудь бере участь у якійсь важливій і складній справі; сподвижник.

|| перен. Те, що сприяє здійсненню якоїсь справи.

2》 Службова особа, яка безпосередньо підпорядкована основному керівникові та є його заступником у виконанні певних обов'язків.

Помічник депутата — особа, яка надає депутату організаційно-технічну допомогу.

Значення в інших словниках

1. помічник — помічни́к іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. помічник — Помагач, о. права рука, як ім. підручний, прв. неґ. поплічник; (у великій справі) споборник, сподвижник; (керівника) заступник, замісник, ф. зам.  Словник синонімів Караванського
3. помічник — ПОМІЧНИ́К, а́, ч. 1. Той, хто допомагає кому-небудь у чомусь. – Треба, щоб моя майбутня дружина була мені перший друг, помічник і товариш у всіх моїх справах (З.  Словник української мови у 20 томах
4. помічник — ПІДРУ́ЧНИЙ ім. (той, хто виконує допоміжну роботу), ПОМІЧНИ́К, ПІДСО́БНИК розм.; ПІДМА́ЙСТЕР, МОЛОДИ́К іст., ЧЕЛЯ́ДНИК діал. (помічник майстра, ремісника). Підручні сталевара, молоді хлопці, ..уважно дивляться, як чаклує, "доводячи" плавку, Шамрай (В.  Словник синонімів української мови
5. помічник — Помічни́к, -ка́; -ники́, -кі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. помічник — ПОМІЧНИ́К, а́, ч. 1. Той, хто допомагає кому-небудь у чомусь. — Треба, щоб моя майбутня дружина була мені перший друг, помічник і товариш у всіх моїх справах (Тулуб, Людолови, І, 1957, 67); Часто Абдулаєва старшини брали в помічники...  Словник української мови в 11 томах
7. помічник — Помічник, помішник, -ка м. Помощникъ. Левиц. Пов. 136 Попереду йшов Щука з своїм помішником паном Підпольським. Стор. МПр. 103.  Словник української мови Грінченка