пониклий

Пониклий, -а, -е

Поникшій. Схилив свою головоньку червоно-рожеву до білого пониклого личенька лилеї. Шевч. 365.

Значення в інших словниках

1. пониклий — пони́клий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. пониклий — (- голову) похилений; (- траву) полеглий; (- гілля) звислий; (вигляд) пригнічений, гнітючий.  Словник синонімів Караванського
3. пониклий — див. сумний  Словник синонімів Вусика
4. пониклий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до поникнути. 2》 у знач. прикм. Похилений. 3》 у знач. прикм. Полеглий (про траву, злакові). 4》 у знач. прикм. Який звисає, звислий. 5》 у знач. прикм. Пригнічений. || перен. Який має похмурий вигляд.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. пониклий — ПОНИ́КЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до пони́кнути. Навколо в мовчанці стоять приголомшені люди у розпачі, з широко розкритими очима жінки, пониклі у тяжкій думі, та хмурні мужики (А. Головко). 2. у знач. прикм. Похилений. “Куди йти? Що робити?...  Словник української мови у 20 томах
6. пониклий — ПРИГНІ́ЧЕНИЙ (про людину, охоплену гнітючими почуттями, її обличчя, очі тощо), ПРИДА́ВЛЕНИЙ, ПРИГНО́БЛЕНИЙ, ПОНИКЛИЙ, ПРИБИ́ТИЙ, ПРИГОЛО́МШЕНИЙ, ПОБИ́ТИЙ підсил., УБИ́ТИЙ (ВБИ́ТИЙ) підсил., РОЗТО́ПТАНИЙ підсил.  Словник синонімів української мови
7. пониклий — ПОНИ́КЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до пони́кнути. Навколо в мовчанці стоять приголомшені люди у розпачі, з широко розкритими очима жінки, пониклі у тяжкій думі, та хмурні мужики (Головко, II, 1957, 295). 2. у знач. прикм. Похилений. «Куди йти?...  Словник української мови в 11 томах