посміх

Посміх, -ху

м. Смѣхъ, насмѣшка. Скорий поспіх — людям посміх. Ном. № 5580. З посміху люде бувають. посл.

2) Посмѣшище. І прийміть же мене до себе і пригорніть же мене до себе, щоб я людським посміхом не ходила. Мил. 198.

Значення в інших словниках

1. посміх — по́сміх іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. посміх — (хто) посміховисько, |по|сміховище; (дія) насміх, ГЛУМ, наруга, фр. потала (на посміх = на поталу); Д. усміх.  Словник синонімів Караванського
3. посміх — див. ганьба; усмішка  Словник синонімів Вусика
4. посміх — -у, ч. 1》 Насмішка, глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь. || Глум, наруга. Виставляти на посміх. 2》 Той, з кого сміються, глузують; посміховище, посміховисько. 3》 Те саме, що посмішка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. посміх — ПО́СМІХ, у, ч. 1. Насмішка, глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь. Дворові жінки почали сміятися, а Парасці що за діло? Плювати їй на їх посміхи! (Панас Мирний); Коли вона йшла вулицею, всі оглядались на неї.  Словник української мови у 20 томах
6. посміх — НАСМІ́ШКА (глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь), ГЛУЗУВА́ННЯ, КЕПКУВА́ННЯ, ПО́СМІХ, НА́СМІХ рідше, ГЛУЗ перев. мн., розм., КПИ́НИ мн., розм., СМІ́ХИ мн., розм., СМІ́ШКИ мн., розм.  Словник синонімів української мови
7. посміх — По́сміх, -ху, -хові; -міхи, -хів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. посміх — ПО́СМІХ, у, ч. 1. Насмішка, глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь. Дворові жінки почали сміятися, а Парасці що за діло? Плювати їй на їх посміхи! (Мирний, IV, 1955, 34); Коли вона йшла вулицею, всі оглядались на неї.  Словник української мови в 11 томах